— Передусім, ваша милість, скажіть своє ім'я, аби я знав, з ким маю честь розмовляти, — рішуче одказав Робін.
— Це його світлість єпископ Герфорда, приятелю! — сказав один з охоронців єпископа. — Дивись, щоб не вскочив ти, бува, у халепу!
— Якщо він справді пастир, — не втерпів Вілл Пурпуровий, — то хай краще доглядає своє стадо, а не лізе куди не слід.
— Он як! Ах ви ж нахаби! — розлютився єпископ. — Подивимось, чи не доведеться вам накласти головами за таке зухвальство! Кидайте крадену печеню і марш за мною, бо однаково вас усіх одведуть до шерифа Чуєте?!
— Даруйте, ваша світлість! — почав Робін, опускаючись на коліна. — Помилуйте, бхагаю! Адже ви не допустите, щоб загинуло стільки душ!
— Ах ви мерзотники! — зарепетував святий отець. — Глядіть, щоб я вас не помилував! Я помилую вас аж тоді, коли побачу на шибениці! Ану, візьміть їх! — гукнув він до своїх охоронців.
Та Робін уже встиг відскочити вбік й притулитися до дуба спиною. З-під подертого плаща він витяг свій вірний ріжок і послав у ліс закличні звуки.
Тут тільки єпископ зрозумів, що потрапив у пастку. Він був відомий боягуз і одразу повернув коня, щоб тікати, але шлях йому перетнули його ж власні люди, які скупчилися на дорозі. Але тут кущі навколо ожили й заворушились. По один бік з'явилися люди Маленького Джона, по другий — Вілла Стютлі.
Не встиг єпископ і пальцем поворухнути, як опинився в полоні. Тепер уже він став благати про помилування людей, яких тільки що хотів послати на шибеницю.
— Помилування ви не варті, — відповів Робін, — але я поведуся з вами краще, ніж ви зо мною. Збирайтеся хутчіше і ходімо. Я ще зранку збирався пообідати разом з вами.
Не дуже хотілося прелату потрапити в гостини до Робін Гуда, але його потягли до лісу, зваливши йому на коня напівзасмаженого оленя. Робін та його ватага не забули й про охоронців єпископа — їх теж повели лісовими просіками до великої галявини поблизу Бернесдейля.
Там всі розташувалися табором, і завжди ґречний Робін запросив єпископа почуватися в лісі як вдома.
Син мірошника Мач заходився досмажувати першу тушу оленя, а поруч готували ще й другу, значно ситішу. Та ось спокусливий запах печені приємно залоскотав ніздрі єпископа, і той голосно чхнув. Вранішня прогулянка зголоднила його преосвященство, і він охоче погодився на запрошення пообідати. Робін посадовив гостя на найпочеснішому місці, поруч себе, і служитель церкви одразу потягнувся до страви.
— Заждіть, ваша світлість. Вибачте, звісно, але перед обідом ми звикли слухати молитву, — стримано сказав Робін. — На жаль, сьогодні з нами немає нашого священика, тож уклінно просимо вас сказати за нього.
Єпископ мало не згорів від сорому, але поспіхом прошепотів молитву латиною. Скінчивши, він одразу заходився надолужувати згаяний час. Було там вдосталь і печені, і вина, і пива. За обідом розбійники весело розмовляли, і єпископ Герфорда піймав себе на тому, що й він не байдужий до їхніх дотепів. І справді, хто може встояти проти смачної оленини на свіжому повітрі, проти жартів та доброго товариства? Вілл Стютлі тільки й знав, що доливати єпископу, і надвечір той добре-таки набрався. Лише сутінки нагадали йому, де він і що з ним трапилось.
— Любий господарю, — звернувся єпископ до Робіна, який був зовсім тверезий, бо випив лише кухоль пива. — Будь ласка, назвіть мені рахунок. Обід був чудовий, але, зважаючи на пізню годину, візьміть з мене, скільки належить, та й відпустіть додому. От тільки боюся, що цей обід коштуватиме значно більше, ніж є грошей у моєму гаманці.
«Єпископ добре пам'ятав випадок з його приятелем шерифом.
— І справді, ваша світлість, — сказав Робін, чухаючи потилицю, — своєю присутністю ви зробили мені стільки приємності, що мені важко належно оцінити ваш візит.
— Дайте-но сюди вашого гаманця, отче, — втрутився в розмову Маленький Джон, — я спробую якось визначити рахунок.
Єпископ здригнувся. Адже він саме сьогоднішнім ранком забрав борг у сера Річарда Лі і віз гроші додому.
— Власних у мене лише кілька срібних монет, — спробував схитрувати святий отець, — а те золото, що в торбині під сідлом, то гроші церкви. Ви ж не станете грабувати церкву?
Та Маленький Джон уже порався біля сідла і, розстеливши плащ єпископа, висипав на нього чотири сотні золотих. Гроші були як дві краплини схожі на ті, що Робін позичив серу Річарду Лі.