— О! — вигукнув Робін Гуд, ніби його осяяла якась думка. — Церква завжди радо ділиться з тими, хто потребує допомоги. Дивлячись на ці гроші, я пригадав, що в мене є друг. Так ось що: ми не візьмемо з вас за обід нічого, але дозвольте нам скористатися вашими грошиками, щоб допомогти моєму дорогому приятелеві.
— Ні, ні, — пополотнівши, забурмотів єпископ. — Це несправедливо. Хіба, врешті, не королівським оленем ви мене пригощали? До того ж я бідна людина.
— Авжеж, бідна! — насмішкувато мовив Робін. — Ви — єпископ Герфорда, і вся округа потерпає від ваших утисків. Хто не знає вашої жорстокості щодо бідних та скривджених? А кому ж, як не вам, допомагати знедоленим, а не грабувати їх? Ви набагато гірші за розбійника з великої дороги, тільки грабуєте нишком. Я не кажу вже про себе та про те, як ви переслідуєте мене, не згадуватиму й про вашу ворожість до мого батька. Забираю ці гроші іменем тих; кого ви скривдили та пограбували, і використаю їх для добрих справ, на які у вас не здіймається рука. Закликаю самого Бога у свідки правдивості моїх слів! От і все. Тільки наостанку, ваше преосвященство, заспівайте нам або затанцюйте. Покажіть, що в тілі вашому більше бадьорості, ніж у голові. Слухай, Алане, утни на арфі щось веселеньке. Серце моє не витримує, коли наш гість сумний. Чим нас звеселить ваша світлість — піснею чи танком?
— Ані тим, ані іншим, — сердито огризнувся єпископ.
— Шкода. Доведеться вам допомогти, — сказав Маленький Джон, і разом з Артуром Блендом вони підхопили товстопузого єпископа, який одчайдушно опирався, під руки й почали витанцьовувати з ним під дзвінкі переливи струн Алана. Єпископ був набагато нижчий від них і тому мусив весь час підскакувати. Весела компанія аж качалася з реготу, дивлячись на єпископа Герфорда в ролі стрибунця. Нарешті він вкрай знесилив і, сп'янілий від вина, звалився, мов лантух, на землю. Маленький Джон підняв священнослужителя, як колоду, і відніс до коня. Посадивши гостя верхи обличчям до хвоста, Джон міцно прив'язав його і пустив коня дорогою на Ноттінгем.
Розділ вісімнадцятий
ЯК ЄПИСКОП ВИЇЖДЖАВ ПОЛЮВАТИ НА РОЗБІЙНИКІВ
Радів єпископ, як прибув
До вдовиної хати. –
Ти не втечеш, о Робін Гуд!
Бо нікуди тікати.
Легка перемога над єпископом дещо приспала пильність Робін Гуда. Він вирішив, що такий боягуз не скоро насмілиться знову з’явитися в лісі, а тому, трохи відпочивши, ватажок лісовиків невдовзі вже сміливо крокував битим шляхом. Та ледве він пройшов із півмилі, як за крутим вигином дороги наскочив на самого єпископа. Його преосвященство, який після гостювання в лісовиків не міг забути образи, не сидів, склавши руки, а негайно зібрав чималий загін шерифових людей і очолив його, обіцяючи подвоїти винагороду за голову Робін Гуда.
Побачивши Робіна, єпископ пришпорив коня і з переможним вигуком кинувся на враженого несподіванкою ватажка розбійників. Робін миттю відскочив убік і зник за кущами так раптово, що переслідувачам здалось, ніби його поглинула якась таємнича сила.
— Ловіть розбійника! — зарепетував єпископ. — Ви прочешіть ліс поблизу, а решта — мерщій вперед, по дорозі, аби відрізати йому шлях до відступу!
Самому ж мілорду єпископу не дуже хотілося заглиблюватися в ліс.
На відстані милі від місця цієї зустрічі стояла напівзруйнована хатинка, де жила вдова, мати трьох синів, яких Робін Гуд колись врятував від шибениці. Отаман згадав про цю хатину і зрозумів, що тільки тут він може знайти порятунок. Скрадаючись поміж кущами, він швидко вибрався з лісу, дістався до хатини і подивився в маленьке віконце. Вдова, яка в цей час саме пряла, аж підскочила з переляку.
— Не лякайся, матінко! Це я, Робін Гуд. Де твої сини?
— Вони мають бути з тобою, Робіне. І ти це добре знаєш. Хіба не тобі вони завдячують життям?
— Якщо так, тепер ваша черга порятувати мені життя, — мовив Робін. — За мною женуться єпископ та його зграя.
— Не бійся, ми обдуримо єпископа! — вигукнула жінка. — Швидше, Робіне, міняйся зо мною одежею, і тоді побачимо, чи вдасться його світлості впізнати тебе в подобі старої жінки.
— Гаразд, — погодився Робін. — Кидай мені у вікно свій сірий плащ, веретено та пряжу, а ось тобі на мій зелений одяг, лук та стріли.
Переодягнувшися в те, що дала йому стара удовиця, і взявши в руки веретено та пряжу, Робін став зовсім невпізнанним.
Незабаром з-за кущів вискочив єпископ зі своїм загоном. Побачивши біля хатини стару жінку, переслідувачі зупинились. Спираючись на костур, немічна стара неквапливо кульгала до лісу. Вона щось бурмотіла собі під ніс і, мабуть, спокійно пройшла би повз солдатів, якби єпископ не наказав її зупинити.