— Відчепіться, бісове кодло, бо прокляну й вас, і дітей ваших — не знатимуть вони ні сну, ні спочинку! — закричала вдова.
— Ну, ну, матінко, — заспокійливо сказав один солдат, злякавшись її прокльонів. — Ми ж не чіпляємось, його світлість єпископ Герфорда тільки питається, чи не бачили ви тут часом розбійника Робін Гуда?
— Аякже! — пробурмотіла стара. — Хіба король чи закон забороняють Робіну приходити до мене й приносити мені харчі та одяг? Його світлість ніколи б так не вчинив, це певно.
— Замовч! — грубо обірвав її єпископ. — Тебе не про це питають. Якщо не скажеш, коли ти востаннє бачила Робін Гуда, ми одведем тебе до Бернесдейля і спалимо, як відьму!
— Змилосердься, владико! — заблагала стара жінка, опускаючись на коліна. — Робін Гуд — у моїй хатині, але ви його не візьмете.
— Побачимо! — вигукнув зраділий єпископ. — Вперед до хати! Якщо треба — паліть її! Але майте на увазі: той, хто схопить розбійника живцем, дістане від мене особисто гаманець золота, окрім призначеної винагороди.
Стару відпустили, і вона, не кваплячись, попленталася своєю дорогою. Та чим більше вона віддалялася від переслідувачів і наближалася до лісу, тим швидшою, твердішою і впевненішою ставала її хода. Опинившись під захистом зелених шатів, вона зірвалася бігти з дивовижною швидкістю.
— Що за диво! — вигукнув вражений Маленький Джон, помітивши стару. — Хто це? В житті не бачив, щоб відьми чи жінки так швидко бігали. Ану пущу стрілу над її головою, щоб пересвідчитись, хто ж це насправді!
— Не стріляй! Зупинися! — крикнув той, кого прийняли за стару жінку. — Це я, Робін Гуд. Збери хутчіш людей — і до мене! Нам доведеться ще раз порахуватися з мілордом єпископом.
Тамуючи сміх, Маленький Джон засурмив у ріжок.
— Ну що ж, місіс Робін, біжи й далі так само хутко, а ми за тобою.
Тим часом єпископ лютував біля вдовиної хатини. Підпалити її, попри свої погрози, він не наважувався, хоча міцні двері не піддавалися перед натиском солдатів.
— Трощіть їх! Ламайте! — шаленів єпископ. — Я хочу побачити, хто з вас перший схопить цього зрадника Робін Гуда!
Нарешті двері затріщали й подалися всередину. Але солдати застигли на порозі, боячись наразитися на гостру стрілу.
— Ось де він, — зазирнувши до хати, вигукнув якийсь гострозорий солдат. — У кутку, біля шафи! Проткнути його списом?
— Ні, не треба, — зупинив його єпископ. — Беріть живцем. Ми влаштуємо таку розправу, якої світ не бачив.
Та недовго тішився єпископ своєю перемогою. Дорогою наближалася та сама стара жінка, яка щойно допомогла йому виявити Робін Гуда. Вона не на жарт розгнівалась, побачивши, що в її хатині виламано двері.
— Ану відступіться, слимаки! — накинулась вона на солдатів. — І не вилущить вас моровиця, що нищите майно нещасної вдовиці!
— Замовч! — гримнув на неї єпископ. — Це мої люди, і вони виконують мій наказ.
— Хіба мені від того легше? — сердито мовила вдова — До чого ми дійдемо, якщо в наші домівки вдиратимуться в такий спосіб? Хіба ваші люди не можуть піймати якогось там злочинця, не завдаючи шкоди іншим? Ану забирайтеся геть зі своїми розбишаками, та мерщій, бо прокляну і вас, і ваших дітей. Позбавлю їх їжі, спокою й сну.
— Візьміть стару відьму! — наказав єпископ солдатам. — Ми ще побачимо, хто кого прокляне. Підеш у місто разом з Робін Гудом!
— Не гарячкуйте, ваша світлість, — сказала жінка, ляснувши в долоні.
На цей сигнал лісовики повискакували з усіх боків і підбігли до хатини, погрозливо наставивши луки. Єпископ побачив, що знову потрапив у пастку, а люди його не насмілюються навіть поворухнутись. Однак він вирішив прийняти бій.
— Гей ви, мерзотники! Якщо хоч один із вас наблизиться до мене, ми прикінчимо вашого отамана! — вигукнув святий отець. — Він у наших руках, і я, не вагаючись, накажу його вбити!
— Ану, друже, якого це Робін Гуда ви спіймали? — почувся дзвінкий голос з-під жіночого каптура, і ватажок розбійників, зірвавши цю прикрасу зі своєї голови, усміхаючись, вийшов наперед.
— Ось і я, ваша світлість, живий-здоровий, і не боюся ваших списів. Тепер покажіть мені, кого ви так добре пильнуєте.
Тут стара вдова, що сиділа, причаївшись у куточку, в одязі Робін Гуда, раптом підвелась і, з'явившись на порозі в цьому вбранні, вклонилася єпископові.
— Хай буде з вами воля Господня, ваша світлість! — невдоволено сказала вона. — Що ви робите під дверима бідної вдовиці? Чи, може, хочете благословити мене й дати милостиню?