— О, саме так, — відповів за єпископа Робін. — Зараз ми побачимо, чи вистачить в його мішку під сідлом грошей, щоб розрахуватися за розбиті двері.
— Схаменіться! Ім'ям усіх святих благаю… — зарепетував єпископ.
— Майте совість, святі стежать за вами, — обірвав його Робін, — не звертайтеся до них своїми грішними вустами. Вибачайте, але доведеться вам розлучитися з тим золотом, яким ви збиралися заплатити за мою голову.
— Скоріше я побачу тебе на шибениці! — люто зарепетував єпископ. — Бийте цих голодранців, женіть їх! — звернувся він до своїх солдатів.
— Навіщо так квапитись? — стримав його Робін Гуд. — Роздивіться навколо себе: хіба не бачите, що ви в наших руках?
Після цього Робін націлився і пустив над головою єпископа стрілу, що знесла капелюх його преосвященства разом із перукою, під якою ховалася величезна лисина.
Єпископ сполотнів і схопився за голову — йому здалося, що прийшов кінець.
— Рятуйте! Вбивають! — несамовито верещав він. — Не стріляйте! Ось вам гаманець із золотом!
Розділ дев'ятнадцятий
ЯК ШЕРИФ ВЛАШТОВУВАВ ЩЕ ОДНІ ЗМАГАННЯ
Шериф підступний не дрімав
І вигадав причину,
Щоб знищити лісовиків
Хоча б наполовину.
Тим часом шериф не мав собі спокою, бачачи, як дедалі сильнішим стає Робін Гуд. Він вирішив будь-що розправитися з лісовиками і поїхав до Лондона, щоб зустрітися з королем і випросити в нього кілька додаткових загонів для боротьби з розбійниками.
Але ця поїздка була марною. Король Річард ще не повернувся з хрестового походу, а принц Джон вислухав його з презирливою байдужістю.
— То й що? — принц знизав плечима. — При чому тут я? Хіба не ти шериф? Хіба ти не маєш влади? Отож іди і сам думай, як знищити всіх бунтарів, а мені не потикайся на очі, аж поки не матимеш кращих новин.
І шериф поїхав додому ні з чим. Усю дорогу він сушив собі голову над планом подальших дій. Вдома його зустріла дочка, яка враз помітила, що батька спіткала невдача. Довідавшись про все, що сказав принц, вона замислилась.
— Є вихід! — вигукнула вона згодом. — Чому б нам не влаштувати ще одні змагання лучників? Цього року буде ярмарок, і люди, як вам відомо, чекають на турнір. Так от, ми оголосимо загальну амністію, як це робив король Генріх, скажемо, що турнір відкритий для всіх і всім гарантується недоторканість. Люди Робін Гуда нізащо не встоять проти спокуси позмагатися у стрільбі з лука, і тоді…
— І тоці, — вигукнув шериф, жваво схоплюючись на ноги, — тоді мн побачимо, по який бік воріт вони заночують!
Шериф не став гаяти часу і невдовзі оголосив, що восени призначається турнір. Змагання буде відкрите для всіх без будь-яких обмежень, і кожен зможе брати в них участь. Далі в оголошенні зазначалось, що переможцеві буде вручено стрілу з золотим наконечником і срібним стержнем, а також визнано його кращим лучником Північної Англії. На інших переможців чекають цінні подарунки.
Ця новина дійщла й до Робін Гуда, запаливши його войовничий дух.
— Чуєте, друзі мої, лаштуємось в дорогу! — вигукнув він. — Ми всі підемо на ярмарок і візьмемо участь у змаганнях.
Тут наперед вийшов веселий швець Давид із Донкастера.
— Отамане, — застеріг він, — послухай мене і не виходь із лісу. Я певен, що цей турнір — справжня пастка. Шериф вигадав усе це заради того, щоби підступно заманути нас у неї.
— Від твоїх слів тхне боягузтвом, — спалахнув Робін, — а це мені не до вподоби. Я все одно випробую своє вміння на цьому турнірі.
Потім висловив свою думку Маленький Джон. Він запропонував переодягтись, щоб нікого з них не впізнали.
На цьому й погодилися. За допомогою ченця Тука Маріан та місіс Дейль пошили барвисті костюми і за день до відкриття ярмарку одягли загін із ста сорока чоловік так, що розбійників не можна було відрізнити від звичайних йоменів у святковому вбранні. Дорогою вони змішалися з гуртом парубків із навколишніх сіл і, весело жартуючи з повновидими дівчатами, попростували до гостинно розчинених воріт Ноттінгема.
Так і просунула ця незвичайна компанія повз варту. Хлопці Робіна, як і всі інші, невимушено реготали та голосно розмовляли, а сторожа лупила очі, марно намагаючись упізнати серед натовпу хоча б одного лісовика.