Выбрать главу

Ціле літо Робін Гуд та його веселі друзі вели вільне життя в Шервудському лісі, і слава про них поширилася на всю Англію. Шериф Ноттінгема аж синів від люті: адже ні засідки, ні каральні загони не допомагали йому зловити розбійників. Бідняки, упевнившись, що люди Робін Гуда не чинять їм зла, а тільки грабують гнобителів і допомагають пригнобленим, стали їх підтримувати. Загін збільшувався: на кінець літа в ньому вже було близько вісімдесяти хоробрих молодців, які присяглися до смерті залишатися вірними спільній справі.

Вороги перестали турбувати розбійників. Але тихе, спокійне життя швидко набридло Робін Гудові. Його неспокійна натура бажала нових пригод. І ось одного гарного ранку він перекинув через плече сагайдак, взяв у руки лук і сказав товаришам:

— Свіжий вітерець хвилює мені кров, друзі. Піду подивлюсь, що там робиться біля Ноттінгема. А ви чекайте неподалік у лісі, щоб вчасно почути мій ріжок.

І Роб бадьорим кроком попрямував на узлісся. Там він на мить зупинився, його струнка постать гордо застигла на місці, пасма густого каштанового волосся розвівалися навколо чола, а темно-карі очі пильно обстежували дорогу. Подув різкий вітер, щоки юнака запашіли, і він, набравши повні груди повітря, глибоко зітхнув.

Дорога вела просто до міста, і Робін сміливо пішов уперед. Та на одному з поворотів він збочив на знайому стежку, яка пролягала через струмок і значно скорочувала шлях; до того ж іти нею було безпечніше. Підійшовши до струмка, Роб побачив, що недавні дощі перетворили його на глибокий стрімкий потік. Кладка — звичайна колода — лишилася на місці, але перед нею утворилося болітце, і треба було зробити великий стрибок, щоб не забруднити ноги.

Та Роба це не зупинило. Пружні ноги легко перенесли його через болото, і за мить він уже спритно балансував на кінці широкої колоди. Але не встиг юнак зробити й двох кроків, як раптом помітив, що назустріч йому з протилежного боку суне якийсь незграбний чоловік велетенського зросту. Замість палиці той тримав у руках молодий дубок.

Робін прискорив ходу, але й незнайомець зробив те ж саме. Очевидно, кожен мав намір перейти кладку першим. Зустрілися вони посередині, і жоден не хотів поступитися іншому.

— Дай дорогу, парубче! — закричав Робін, який став ще задерикуватішим, відколи був обраний отаманом.

Незнайомець посміхнувся. Він був майже на голову вищий за Роба.

— Е, ні, — мовив він, — варто тобі бути чемнішим і ввічливішим. Я поступаюсь дорогою тільки кращим від себе.

— То й поступайся, — сердито відповів Роб, — бо я тобі покажу, хто з нас кращий. Геть з дороги, бо кину тебе в річку, мені байдуже, що ти такий здоровань!

Велетень навіть оком не змигнув.

— Ха-ха! — весело зареготався він. — Оце мені до вподоби! Тепер я нізащо не відступлюсь, навіть якщо й збирався так вчинити. Усе життя я шукаю кращу за себе людину. Може, ти покажеш мені, де вона?!

— Авжеж покажу, зачекай-но! — відповів Роб. — Постій тут трохи, дитинко, я виріжу й собі такого дубчика.

З цими словами він позадкував по колоді, вистрибнув на свій берег, поклав на землю лук та стріли і вирізав товстого дубового дрючка футів[10] із шість завдовжки, прямого і без сучків. Але ця палиця була на добрий фут коротша від тої, на яку спирався незнайомець. Потім Роб рішуче повернувся на середину кладки.

— Мушу зізнатися, друже, — сказав він, — що двобій на луках був би для мене легшим. Але в Англії є ще й інші мелодії, крім тих, що співає стріла. — Роб змахнув палицею над головою. — Отже, приготуйся слухати мелодію, яку я зараз зіграю на твоїх ребрах. Начувайся! Один, два…

— Три! — гаркнув велетень і блискавично опустив свій важкий кийок.

На щастя Робіна, у нього були пружні та швидкі ноги, бо удар, який пройшов на волосинку від його плеча, міг би звалити бугая. Ухилившись од нього, Робін ударив і сам.

Ба-бах!

Ба-бах! — відповів його супротивник. Ба-бах!

Боротьба була запеклою й жорстокою. Сила змагалася зі спритністю, і двобій проходив дуже бурхливо. Удари котилися зливою, примушуючи то одного, то другого скрикувати від болю. Та це тільки розпалювало завзяття бійців. Кладка у них під ногами розгойдувалась дедалі дужче. Робін ледве встигав пригинати голову, над якою свистіла пудова палиця незнайомця, зате і його блискавичні удари знизу дуже дошкуляли суперникові. Але кожен твердо стояв на ногах і за добрих півгодини гарячого бою не відступив і не просунувся вперед ані на крок. І жоден навіть не подумав крикнути «досить!», хоч деякі удари, здавалось, ось-ось звалять у річку того чи іншого.

вернуться

10

Фут — англійська міра довжини, яка приблизно дорівнює довжині ступні людини (30,37 см).