— Схоже на те, що мій господар при смерті, надто вже слабо лунає його ріжок.
Маленький Джон блискавицею помчав до монастиря і загрюкав у браму. Не дочекавшись відповіді, він вдерся всередину і прожогом метнувся до кімнати, де лежав знекровлений Робін Гуд.
— Господи! Що це з тобою, отамане? — вигукнув велетень у розпачі. — Бачу, що ти став жертвою зради, потрапив у пастку. О, якби ти тільки дозволив мені…
— Чого ти просиш? — запитав його Робін.
— Твоєї згоди підпалити монастир з усіма святими.
— Ні, любий друже, — м'яко відповів Робін. — Не проси, не дозволю. Хіба ти не знаєш, я ніколи ще в житті не скривдив жінки, не чіпав навіть чоловіків, коли вони були в товаристві жінок.
Промовивши це, Робін Гуд заплющив очі і впав навзнак. Маленькому Джонові здалося, що його друг помирає, і з очей могутнього велетня закапали рясні сльози. Кілька гарячих краплин упали на руку Робін Гуда. Він поворушився, намагаючись підвестись.
— Допоможи мені, друже, — жалісно пролунав його голос. — Я хотів би ще хоч раз вдихнути запашного повітря та поглянути на зелений ліс. Дай мені, друже, лук і налаштуй найкращу стрілу. Поховаєте мене там, серед дубів під зеленими шатами, де впаде зараз моя стріла.
Спираючись на руку Маленького Джона, Робін Гуд напружив сили і пустив свою останню стрілу. Стріла полинула, як і колись, несхибно вперед і, вдарившись об стовбур найбільшого дуба, впала на землю в тіні зеленого листя. Простеживши поглядом її політ, Робін Гуд знесилено схилився на груди своєму вірному другові. Той не стримався і тихо заплакав.
— Оце, здається, мені кінець, — прошепотіли губи Робіна. — Скажи моїм відважним хлопцям, щоб поховали мене там, де впала моя стріла, щоб постелили мені постіль із зеленого листя, а поруч поклали мого славного лука. За життя він не раз співав мені свою чарівну пісню.
На якусь мить Робін затиз. Потім його очі широко розплющились, ніби ватажок відчув себе знову серед друзів на зеленій галявині. Він хотів підвестись і раптом заговорив:
— Дивися, Вілл, дивися, який красень отой олень! А ти, Алане, ще ніколи не грав так хороше. О, яке сяйво, як воно мигтить і сліпить очі. Та це ж Маріан! Це моя Маріан! Прийшла, нарешті прийшла моя мила!
Ще раз в його блакитних очах спалахнув вогник, потім погляд потьмарився, і на лобі виступив рясний піт. Маленький Джон невтішно ридав. Рука ватажка сіпнулася, і благородне серце перестало битися. Не стало найшляхетнішоі, найчеснішої людини, не стало Робін Гуда.
Так помер Робін Гуд. Та чи помер він? Ні, не помер, бо слава про нього живе і житиме у віках. Він живе в безсмертних баладах і піснях, в серцях тих, хто любить волю, правду і справедливість.
А під дубом, де впала остання стріла Робін Гуда, височіє могила. На могилі Маленький Джон поставив камінь, який вказує нащадкам, де спочиває народний герой. На камені великими літерами викарбувало:
