Коли лучники виступили наперед, підвівся герольд і оголосив умови змагання: кожен зробить по три постріли, а переможця чекає приз — пара молоденьких вгодованих бичків. Серед претендентів на цей приз було з десяток дуже вправних стрільців, між ними й кілька лісників та вояків з охорони шерифа. В самому кінці шеренги бовваніла висока недоладна постать жебрака, який і собі надумав помірятися силою з кращими серед кращих.
Шериф помітив його й голосно запитав:
— А хто отой обірванець?
— Та це ж він нещодавно побив Еріка з Лінкольна, — відповіли йому.
Почалася стрільба. Всі стріляли влучно. Та ось настала черга жебрака.
— З вашого дозволу, — сказав він, — я б хотів постріляти з будь-ким, хто тут присутній, у ціль, яку я сам поставлю. — І він спокійно поніс на протилежний кінець арени тонку, очищену від кори лозину, яку ввіткнув просто в землю кроків на сто далі встановленої цілі. — Оце й буде ціль, — додав він потому, — ціль, гідна мужчини. Ну, хто спробує влучити в неї?
Наперед виступив один з лісників. Він довго й ретельно націлювався і зрештою серед мертвої напруженої тиші вистрілив. Тієї ж миті натовп загомонів, а потім вибухнув глузливим реготом, бо стріла просвистіла повз прутика й закопалася в землю на кілька кроків далі. Лісник квапливо відступив назад, щоб ніхто не бачив його досади, тим часом як жебрак, точним рухом наклавши стрілу, підвів лук і легко спустив тятиву.
Цього разу тишу розітнуло одностайне голосне «ура», бо стріла прошила тонку лозину наскрізь.
— Слава жебракові! — вигукнули сотні глядачів.
Шериф чортихнувся і сказав:
— Кращого лучника я ще ніколи не бачив. — Потім поманив до себе жебрака й запитав: — Послухай, хлопче, як тебе звати і звідки ти родом?
— Родом я з Голдернеса, — відповів той, — а люди звуть мене Рейнольдом Грінліфом. Сам же я блукаю по світу, шукаючи кращої долі.
— Ти славний хлопець, Рейнольде Грінліфе, і заслуговуєш кращого вбрання, ніж оте, що на тобі зараз. Підеш до мене на службу? Я платитиму тобі двадцять марок на рік, крім харчів, і видаватиму три зміни доброго одягу.
— Три зміни доброго одягу?! Тоді я з радістю піду до вас на службу, бо мені вже набридло світити голою спиною.
По цій мові Рейнольд обернувся до натовпу й вигукнув:
— Чуєте, добрі люди, я став на службу до шерифа і вже не потребую тієї пари бичків, що належать мені як приз! Візьміть їх собі та побенкетуйте на здоров'ячко!
Натовп закричав ще веселіше, в повітря полетіли шапки. Давно вже не бачив Ноттінгем такої популярної людини, яким став цього дня жебрак Рейнольд Грінліф.
Тепер, напевне, ви вже й самі здогадались, хто насправді прибрав ім'я Рейнольда Грінліфа; отже навряд чи є потреба вам розтлумачувати, що то був ніхто інший, як Маленький Джон. Він пішов у дім шерифа і вступив до нього на службу. Проте для шерифа це був нещасливий день, бо Маленький Джон хитро підморгнув оком і стиха промовив сам до себе: «Клянусь, я буду найгіршим слугою, якого він будь-коли мав».
Минуло два дні. Маленький Джон і справді не виявляв особливої старанності на службі у шерифа. Зате він вимагав найкращих страв і найкращого вина, які їв та пив сам шериф, доводячи цим економа до шаленого гніву. Проте не тільки за його стрілецьку майстерність, але й за те, що він блискуче провчав у чесних поєдинках заздрісних слуг, шериф дуже цінував Маленького Джона і всім говорив, що візьме його з собою на перше ж полювання.
Та ось настав день бенкету для різників, про який ми дещо вже чули. Бенкетний зал був не в головному будинкові, а тільки сполучався з ним коридором. Всі слуги просто збилися з ніг, готуючись до зустрічі гостей, і тільки Маленький Джон цілісінький день вилежувався на постелі. Він зволив підвестися аж тоді, коли званий обід майже кінчався, бажаючи сам подивитись на шерифових гостей, прихопив тацю з вином і поплентався разом з іншими слугами до зали. Та поки він ніс те вино коридором, мабуть, чимало його вилилось у власну горлянку Джона.
Чи сподівався ж він, заходячи до бенкетної зали, побачити там Робіна Гуда! Можете собі уявити, як здивувалися ці два хоробрі чоловіки, зустрівшись у такій дивній компанії. Проте, як ми знаємо, вони нічим не виявили своїх почуттів і лиш домовилися зустрітися віч-на-віч того ж таки вечора. Тим часом бундючний шериф і гадки не мав про те, що він прихистив у себе під дахом двох найголовніших розбійників усієї округи.
Коли бенкет закінчився і почало смеркати, Маленький Джон раптом відчув у животі млість, яка нагадала, що він зранку нічого не їв. Джон подався в комору пошукати чогось їстівного. Але там, замикаючи на ніч засіки, товкся гладкий економ.