— Ну, брате, — мовив Робін Гуд, — скажу по щирості: не дуже ти був схожий на людину, яка тікає від закону. Уздрівши, як ти розгулюєш по лісі, вирядившись у яскраве вбрання і весело наспівуючи, кожен подумав би, що тебе не турбує ніщо на світі. Я навіть сказав Маленькому Джонові, що, певне, твій гаманець не такий легковажний, як серце.
— Очевидно, ти мав на увазі мою голову, — засміявся Вілл. — А цей велетень Маленький Джон? Дозвольте потиснути вам руку, і будьмо друзями; тільки обіцяйте, що не відмовитесь схрестити зо мною палицю в товариському змаганні.
— Обіцяю! — охоче погодився Маленький Джон. — Ось вам моя рука. Скажіть, як же вас величають?
— Ім'я йому треба змінити, — втрутився в розмову Робін, — щоб збити з сліду слуг закону, озброєних наказами впіймати й повісити усіх нас. Дайте трохи подумати! Ага! Придумав! Він прийшов сюди весь пурпуровий, то так його й зватимем однині. Вітаємо тебе в зеленому лісі, Вілле Пурпуровий!
— Милості просимо до нас, Вілле Пурпуровий! — вигукнув Маленький Джон. Вони ще раз потисли один одному руки й поклялись у відданості справі, якій служила в Шервудському лісі ватага Робіна Гуда.
Розділ сьомий
ЯК РОБІН ГУД ЗУСТРІВ ЧЕНЦЯ ТУКА
Підставив Робіну чернець
Свою широку спину,
І Робін осідлав його,
Мов добру конячину.
І поки вбрід не перейшов
Чернець струмка прудкого,
Він слова Робу не сказав –
Ні доброго, ні злого.
ихими літніми днями Робін Гуд та його друзі на лоні
природи гартували м'язи й дух. Одні розбійники плигали, другі бігали наввипередки, треті
стріляли з луків, а четверті змагалися на дрючках та широких блискучих мечах. Не забували
також про боротьбу і бої навкулачки. Всі ці найрізноманітніші види спорту робили людей
сміливими, вправними, і невдовзі слава про непереможність Робінової ватаги поширилась на
всю Англію.
Робін завів собі звичку перетягувати в ліс кращих людей з усіх довколишніх міст та сіл. Як тільки до нього доходила чутка, що там-то й там-то живе чоловік, який надзвичайно майстерно володіє тією чи іншою зброєю, він одразу розшукував цього чоловіка і випробовував його сам особисто. Щоправда, такі випробування не завжди щасливо кінчалися для Робіна. Та коли чоловік йому подобався, Робін з щирою душею пропонував йому ввійти в сім'ю безстрашних лісовиків Шервуда. Одного дня сталося так, що після стрілецьких змагань, в яких Маленький Джон уразив на смерть оленя за п'ятсот кроків, Робін Гуд почав його вихваляти.
— Хай тобі завжди щастить! — вигукнув він, плеснувши свого огрядного товариша по плечі. — Кращого пострілу я ще ніколи не бачив. Невже ще є десь молодець, котрий стріляє так само влучно? Я б на край світу пішов, щоб тільки побачити його.
Почувши це, Вілл Пурпуровий голосно засміявся. Йому було трохи заздрісно, що такої високої похвали удостоївся не він, а його товариш.