— Щиро кажучи, — весело відповів Робін Гуд, — саме отой пиріг і призвів мене до грубіянства. Отже забирай його та своїх собак і ходімо до нас у ліс. Ти нам конче потрібний — через те я й пішов сьогодні тебе шукати. Ми поставимо тобі капличку в Шервудському лісі, і ти оберігатимеш нас від усіх диявольських підступів. Ну як, згоден ти вступити до нашої ватаги?
— Авжеж, тільки не примушуйте мене постувати! — бадьорим голосом вигукнув Тук. — Зараз перебреду ще раз через оцей благословенний ручай та й подамся з вами до лісу, щоб служити там вірою й правдою, як тільки може служити бідний скромний чернець.
Так Робін Гуд зустрів собі рівню, і його ватага збагатилась на ченця Тука, який виявився не тільки досвідченим лісовиком, але й чудовим кухарем.
Розділ восьмий
ЯК БУЛО ОБВІНЧАНО АЛАНА ДЕЙЛЯ
— Своє ім'я, — так мовить Роб, –
Відкрий мені, юначе.
— Я Алан Дейль, — говорить той,
А сам, бідак, аж плаче.
Того ж таки вечора, спільно готуючи печеню для веселої ватаги, чернець Тук і син мірошника Мач швидко й міцно потоваришували. Тук був приємно вражений, коли зустрів у лісі великого майстра на паштети, який куховарив для самого шерифа, а Мач не міг надивуватися з того, як добре знає чернець різні лісові трави, корінці та пагінці, що додають стравам тонкого аромату. Отже вони розмовляли, мов давні щирі друзі, і за розмовами приготували таку смачну вечерю, що Робіна Гуда та його славних друзів, певне б, і за вуха від неї не відтягнув.
Таким чином, цього вечора Робін подався на лісову прогулянку з повним животом, а значить, і з легким серцем, сповненим любові до ближніх. Він не зупинив першого стрічного, як часто полюбляв робити, і не викликав його на бійку. Навпаки, зачувши неподалік пісню, Робін сховався за дерево і став чекати, поки з'явиться сам співак. Можливо, йому пригадалися веселі пісеньки Пурпурового Вілла і те, як він, Робін, спробував обірвати їх кілька днів тому.
Як і Вілл, новий незнайомець також був одягнений у пурпурове, але не здавався аристократом. Це був молодий, міцно збитий йомен з голосом набагато приємнішим, ніж у Вілла. Більш за все він скидався на бродячого менестреля. Тримаючи в руках арфу, він бринькав на ній і гучним тенором співав любовну пісеньку:
Робін пропустив повз себе юнака, і той, наспівуючи, пішов своєю дорогою.
— Сьогодні такий вечір, що зовсім не хочеться чіпати цього щасливого коханця, — пробурмотів Робін, і серце йому защеміло від згадки про Маріан. — Дай господи, щоб вона була йому вірна і щоб він справив бучне весілля.
Після цього Робін повернувся в табір, де розповів про свою зустріч з менестрелем.
— Якщо кому-небудь із вас доведеться його знову зустріти, — мовив на закінчення Робін, — то приведіть його сюди. Я хочу з ним поговорити.
Це бажання було виконане наступного ж дня. Маленький Джон та син мірошника Мач ішли на розшуки харчів для ватаги, коли раптом помітили оддалік того самого юнака, — принаймні вони гадали, що це той самий менестрель, бо на ньому був пурпуровий одяг, а в руках він тримав арфу. Тільки зараз юнак брів з понуреною головою, одяг на ньому звисав лахміттям, і на кожному кроці він глибоко й сумно зітхав: «Який я нещасний! Який я нещасний!»
Маленький Джон і син мірошника Мач швидкими кроками наблизились до нього.
— Отакої! — промовив Маленький Джон. — Не залий сльозами всієї землі, інакше нам не минути нежиті.
Юнак підвів засмучені очі й, побачивши незнайомих людей, миттю вхопився за лук.
— Зупиніться! Не підходьте! — вигукнув він. — Чого вам од мене треба? Опусти зброю, — сказав Мач. — Ми тобі лиха не зробимо але ти повинен зараз же піти під оте он розлоге дерево. Там на тебе чекає наш ватажок.
Менестрель відкинув за плече лук і покірливо дозволив привести себе до Робіна Гуда.
— Що сталося?! — вигукнув Робін, глянувши на його засмучене обличчя. — Хіба ти не той, хто тільки вчора ввечері співав про кохану, яка живе в місті? Я сам чув бадьорий і радісний голос!