— Хай буде з вами воля господня, ваша світлосте! — невдоволено сказала вона. — Що робите ви під дверима бідної вдовиці? Чи не прийшли, бува, благословити мене й дати милостиню?
— О, саме так, — відповів Робін. — Зараз ми побачимо, чи вистачить у його мішку під сідлом грошей, щоб розрахуватися за побиті двері.
— Схаменіться! Ім'ям усіх святих благаю… — зарепетував єпіскоп.
— Майте совість, святі стежать за вами, — обірвав його Робін, — не звертайтесь до них своїми грішними вустами. Вибачайте, але доведеться вам розлучитися з тим золотом, яким ви збиралися платити за мою голову.
— Скоріше я побачу тебе на шибениці! — люто заверещав єпіскоп. — Бийте цих голодранців, женіть їх! — наказав він своїм солдатам.
— Навіщо поспішати? — стримав його Робін. — Подивіться уважніше — хіба не бачите, що ви в наших руках!
По цій мові Робін націлився й пустив над головою єпіскопа стрілу, що змела капелюх його світлості разом з перукою. під якою ховалася величезна лисина.
Єпіскоп зблід і вхопився за голову. Йому здалося, що це прийшла його смерть.
— Рятуйте! Вбивають! — захлинаючись, верещав він. — Не стріляйте! Ось вам гаманець з золотом!
Розділ дев'ятнадцятий
ЯК ШЕРИФ ВЛАШТУВАВ ІЩЕ ОДНІ ЗМАГАННЯ
— Шерифа підлість видно тут
Його підступну руку!
Щоб заманити в пастку нас.
Він вигадав цю штуку!
им часом шериф не знаходив собі спокою, бачачи, як
зростають сили Робіна Гуда. Він будь-що хотів поквитатися з лісовиками і задля цього поїхав
у Лондон, щоб поділитися своєю тривогою з королем та виканючити в нього кілька додаткових
загонів для розправи з розбійниками.
Але виявилось, що він зробив дурницю. Король Річард ще не повернувся з хрестового походу, а принц Джон вислухав його з презирливою байдужістю.
— Гм! — сказав принц, знизавши плечима. — При чому ж тут я? Хіба не ти шериф? Хіба ти не маєш влади? Отож іди і сам мізкуй, як краще знешкодити всіх бунтарів, а мені не навертайся на очі, поки не матимеш кращих новин.
І шериф пішов геть ні з чим. Усю дорогу він сушив собі голову, що діяти далі. Вдома його зустріла дочка, яка враз помітила, що батька спіткала невдача. Довідавшись про все, що сказав принц, вона замислилась.
— Є вихід! — вигукнула вона згодом. — Чому б нам не влаштувати ще одні змагання лучників? Цього року буде ярмарок, і люди, як вам відомо, чекають на турнір. Так от, ми оголосимо загальну амністію, як це робив король Генріх, скажемо, що турнір відкрито для всіх і всім гарантується недоторканність. Люди Робіна Гуда нізащо не встоять проти спокуси позмагатися у стрільбі з лука, і тоді…
— І тоді, — вигукнув шериф, моторно схоплюючись на ноги, — тоді ми побачимо, по який бік воріт вони заночують!
Шериф не став гайнувати часу і мерщій оголосив, що восени призначається турнір. Змагання буде відкрите для всіх, писалося в оголошенні, без будь-яких обмежень, і кожен вільний брати чи не брати в них участь. Далі зазначалося, що переможцеві буде вручено стрілу з золотим гостряком і срібним стержнем, а також його буде визнано кращим лучником Північної Англії. Інших переможців чекають цінні подарунки.
Ці умови, звісно, дійшли й до Робіна Гуда, запаливши його войовничий дух.
— Чуєте, друзі мої, лаштуйтеся в дорогу! — вигукнув він. — Ми всі підемо на ярмарок і візьмемо участь у змаганнях.
Тут наперед вийшов веселий швець Давід з Донкастера.
— Отамане, — застеріг він, — послухай мене і не руш з лісу. Я не сумніваюся, що цей турнір — звичайнісінька пастка. Шериф вигадав усе це задля того, щоб підло заманути нас у неї.
— Від слів твоїх тхне боягузтвом, — гарячкувато сказав Роб. — а це мені не до вподоби. Я все одно випробую своє уміння на цьому турнірі.
Потім висловився Маленький Джон. Він запропонував переодягнутися, щоб нікого з них не впізнали.