Выбрать главу

На цьому й порішили. З допомогою ченця Тука Маріан та місіс Дейль пошили барвисті костюми й за день до відкриття ярмарку одягли загін у сто сорок чоловік так, що розбійників не можна було відрізнити від звичайних селян у святковому вбранні.

Дорогою вони змішалися з гуртом балакучих парубків з навколишніх сіл і, весело перегукуючись з повновидими дівчатами, попростували до гостинно розчинених воріт Ноттінгема.

Так і просунула ця незвичайна компанія повз варту. Хлопці Робіна, як і всі інші, невимушено реготали та голосно розмовляли, а сторожа лупила очі, марно силкуючись упізнати серед натовпу бодай одного лісовика.

Як і колись на попередніх іграх, герольд оголосив умови змагань, і невдовзі розпочалася стрільба. Для участі в змаганнях Робін з-поміж своїх хлопців обрав собі п'ятеро стрільців, а решті наказав змішатися з натовпом і пильнувати за ворітьми. Серед обраних для стрільби були: Маленький Джон, Вілл Пурпуровий, Вілл Стютлі, Мач і Алан Дейль.

Більшість учасників уже в першому раунді показали чудові результати; особливо відзначився Гільберт Уайтхендський, що стріляв з блискучою вправністю. Проте стрільці вибували з арени один за одним, і, нарешті, боротися за право володіти стрілою з золотим гостряком лишилися тільки Гільберт та Робін.

Ще на початку турніру, коли багато уславлених стрільців показали надзвичайну майстерність, шериф не знав, радіти чи сумувати. Йому приємно було бачити такі успіхи, але водночас він жалкував, що змагання проходять без лісовиків.

— Коли б тут Робін зараз був, А з ним його стрільці, Були б нещасні, — мовив хтось, – Всі ваші молодці.
Шериф потилицю пошкріб І бовкнув: — Так-то так! Та, бачте, не прийшов — злякавсь Уславлений вояк!

Давід з Донкастера нишком переказав почуте Робіну, і звістка ця неначе ножем різонула по серцю ватажка. Однак він стримав свій гнів і тільки мовчки кусав губи.

«Зажди-но, вражий сину, — подумав ватажок розбійників, — скоро побачиш, де Робін Гуд».

Тим часом змагання були в розпалі. Хлопці Робіна демонстрували такі чудеса, що тільки й чутно було:

— Хороший лучник жовтий плащ! — І синій молодець! — Погляньте, як червоний б'є! Ото, скажу, стрілець! В червоному сам Робін був Звитяжний лісовик, Що пасти задніх у стрільбі Ніскілечки не звик. Він влучно стріли посилав, Як тут ніхто не міг, І супротивників усіх Блискуче переміг.

За час змагань Робін не перемовився з своїми товаришами жодним словом. Лісовики поводились так, ніби вони були зовсім чужі і незнайомі один одному. Однак такі великі змагання не могли скінчитися без того, щоб врешті невиявилися справжні імена лучників. Шерифу нараз здалося, що в переможцеві та призерові золотої стріли він упізнав самого Робіна Гуда. Тому він таємно віддав наказ своїй кінній варті оточити місце, де він даватиме приз. Та за цей наказ прочули й розбійники.

Удаючи, ніби він дотримується встановленого порядку, шериф закликав глядачів стати кружка і після довгих зволікань вручив переможцеві стрілу. Зволікання ці дали солдатам час оточити натовп. Робін, одержавши стрілу, якось незграбно вклонився і збирався вже піти геть, коли шериф схопив його за груди і звелів сторожі заарештувати зрадника.

Та тільки-но шериф торкнув Робіна, як йому на голову звалився страшний удар; він миттю випустив жертву й відлетів на кілька кроків геть, а коли трохи отямився, то побачив біля себе Маленького Джона.

— Ага, попався, негіднику Грінліфе! — вигукнув шериф і кинувся до Джона. Але тієї ж миті він наскочив на інший кулак.

— Це тобі від другого покірного слуги! — спокійно мовив знайомий голос, по якому шериф одразу впізнав Мача. Славний мірошниченко так заїхав у пику шерифу, що цей достойний муж клубком покотився по землі.

На цей час сутичка стала загальною, але солдати шерифа опинилися в гірших умовах: їм заважав натовп цікавих, яких вони ніяк не могли відрізнити від лісовиків. Тим часом решта розбійників атакувала військо шерифа з тилу, викликавши серед нього розгубленість. Деякий час на голови вояк градом сипались удари, потім чисті звуки Робінового ріжка сповістили про відступ. Двоє охоронців найближчої до них брами спробували було зачинити ворота, але враз були забиті на смерть. Третього солдата Давід з Донкастера кинув у рів. Ватага розбійників, тримаючи влучними пострілами переслідувачів на безпечній відстані, у повному порядку вийшла за межі міста. Однак боротьба в цей день не могла бути легкою, бо солдати ще не забули своєї нещодавної поразки біля хатини вдови і, знаючи, що вся округа дивиться на них, билися хоробро, насідаючи відступаючим на п'яти. Чимало серйозних ран завдали в той день один одному бійці. Чоловік п'ять із загону шерифа було вбито і добру дюжину поранено, а четверо Робінових хлопців спливали кров'ю від щойно одержаних ран. Ось, ледь чутно застогнавши, впав і Маленький Джон. Він бився поруч свого ватажка, і стріла вп'ялася йому в коліно. Робін з надлюдським зусиллям підхопив велетня на руки.