Річард зітхнув.
— Ти просиш неможливого в житті, друже. Просиш вдоволення та спокою. Не мені належить давати їх. Звернися до всевишнього, і якщо він дасть тобі, то не забудь попросити і для свого короля.
З цим король знову поглянув на лісовиків.
— Хто з вас Алан Дейль?
Алан Дейль вийшов наперед.
— Так це той мандрівний співець, — сказав король з незворушним виразом на обличчі, — який викрав наречену в Плімптоні на очах у жениха та єпіскопа? Чув, чув про таку пригоду. Яке виправдання ти знайдеш, друже?
— Єдине, сер. Я кохав її, а вона мене, — відповів Алан коротко. — Що ж до норманна, то він брав її заради землі.
— Яку потім прибрав до рук єпіскоп Герфорда, — додав Річард. — Але мілорд єпіскоп поверне вам маєток, і ви з місіс Дейль заживете в мирі та злагоді. А якщо коли-небудь мені знадобиться твоя арфа при дворі, я тебе чекатиму, і неодмінно бери з собою свою дружину. Коли вже заговорили про жінок… — вів далі король, звертаючись до Робіна Гуда, — то хіба у тебе, Робіне, немає нареченої, яка колись була при дворі? Хіба ти забув про неї?
— Ні, ваша величносте, — обізвався чорноокий паж і, зашарівшись, вийшов наперед. — Робін не забув про мене.
— Он як! — вигукнув король і схилився поцілувати тендітну руку дівчини. — Виходить, я не помилився, думаючи, що тут у лісі Робіну Гуду прислуговують краще, ніж мені при дворі. Але ж ти єдина спадкоємиця графа Хантінгдона!
— Так, єдина. Правда, люди кажуть, що колись законним власником титулу був батько Робіна. Але не в тому зараз річ, бо ані він, ані я не можемо скористатися з маєтку. Його конфісковано.
— Його буде повернуто! — вигукнув король. — А щоб надалі не виникали ті давні суперечки, я дарую маєток вам на двох. Виходь сюди, Робіне Гуде.
Робін Гуд вийшов наперед і став перед королем на колі но. Річард вийняв з піхов свій меч і торкнувся ним плеча уславленого ватажка.
— Підведись, Роберте Фітзу, графе Хантінгдонський! — проголосив король, і грім схвальних вигуків покотився лісом заглушаючи слова короля. Коли хвиля збудження уляглася, Річард додав:
— Мій перший наказ графу Хантінгдонському — не зволікати і негайно одружитися з міс Маріан.
— Чи може бути жаданіший наказ, ніж цей, ваша величносте! — вигукнув новоспечений граф Хантінгдонський, пригортаючи до себе дівчину. Я ладен повінчатися хоч завтра, аби Маріан погодилася.
— Бачу, що вона не дуже-то опирається, — зауважив король. — На весіллі я заступлю їй батька.
Потім король Річард почав дружню бесіду з лісовиками.
Цього вечора він на собі відчув чари привільного життя в лісі і від душі розважався разом з усім товариством.
Мірошниченко Мач, Алан Дейль, Мідл, Стютлі, Пурпуровий Вілл, Маленький Джон та інші влаштували між собою змагання у двобої на палицях, показуючи при цьому неаби яку силу та спритність.
А коли над лісом почали западати сутінки, веселе товариство, розсівшись кружка навколо палахкотливого вогнища, заходилося вечеряти. Алан Дейль, акомпануючи на арфі, затягнув своїм приємним голосом пісню, і всі присутні дружно підхопили її.
Який щасливий та безтурботний був цей вечір, останній вечір у гурті з товаришами під шатром зеленого листя! Серце Робіна пройнялося легеньким смутком; чари лісу міцно полонили його душу. А може, все йде на краще? Може, нове життя з Маріан та служба у короля принесуть нові радощі?
Попрокидались усі рано й одразу рушили до Ноттінгема.
Біля міської брами їх зупинили.
— Хто там? почувся сердитий окрик вартового.
— Відчиніть королю Англії! — пролунав у відповідь владний голос.
За мить ворота було відчинено й мости спущено.
Король та його величний почет був ще на мосту, а новина вже ширилась містом, як шириться часом полум'я пожежі.
— Король приїхав! Приїхав король, і з ним Робін Гуд!
З усіх кінців збігались люди, щоб подивитися на прибулих.
Назустріч королеві вибіг засапаний шериф. Він аж посинів, коли побачив Річарда Лі та Робіна Гуда в товаристві його величності, але стримався і низько вклонився своєму володареві.
— Добродію шерифе, — мовив король, — колись я обіцяв, що приїду й звільню графство від розбійників. Так от, зараз в лісі не знайдеш їх жодного, усі вони на службі в короля. А щоб надалі не було ніяких непорозумінь та заколотів, я вирішив передати управління графством у руки тому, хто не боятиметься і зможе дати собі та іншим раду. Шерифом Ноттінгема призначено Маленького Джона, і ви будьте ласкаві передати йому зараз ключі.