Коли б після цього хтось побачив мою печеру, то, напевно, прийняв би її за склад речей першої потреби. Я мав усе напохваті, і мені було дуже приємно бачити своє добро в такому порядку, а особливо знати, що запаси мої такі великі.
Аж тоді почав я вести свій щоденник, записуючи туди все, що робив протягом дня. Спочатку, звичайно, я був надто пригнічений і заклопотаний працею, і мій похмурий настрій неминуче позначився б на моєму щоденнику. Мені, наприклад, довелося б зробити такий запис:
«30 вересня. Коли я вибрався на берег і врятувався від смерті, то мене занудило від солоної води, якої я наковтався. Трохи оговтавшись, я, замість подякувати богові за порятунок, почав бігати по березі, і, ламаючи руки, бити себе по голові та по обличчю, вигукуючи: «Я пропав, пропав!» — аж поки, знеможений, не впав на землю, щоб відпочити. Але заснути я не наважився, боячись, щоб мене не з’їли хижі звірі».
Протягом ще багатьох днів після того, як я побував на кораблі й забрав звідти все, що можна було взяти, я щодня вибігав на горбок і дивився на море, сподіваючись побачити на горизонти судно. Не один раз мені здавалося, ніби вдалині біліє вітрило. Тоді я віддавався радісним надіям, дивився, поки мені не темніло в очах, а потім у розпачі кидався на землю й плакав, як дитина, тільки збільшуючи своє нещастя власного дурістю.
Але коли нарешті я певного мірою опанував себе, коли я влаштував своє житло і дав лад своєму добру, зробив собі стіл та стілець і подбав по змозі про якісь зручності для себе, я взявся до щоденника. Наводжу його тут весь до кінця, хоч описані в ньому події вже відомі читачеві. Я вів його, поки в мене було чорнило; коли ж його не стало, щоденник мимоволі довелося припинити.
30 вересня 1659 року. Я, нещасливий, бідолашний Робінзон Крузо, зазнавши далеко від берега аварії під час страшенної бурі, був викинутий на берег цього непривітного, похмурого острова, який я назвав островом Розпуки. Всі мої супутники з нашого корабля потонули, а сам я був напівмертвий.
Усю решту того дня я плакав та нарікав на свою лиху долю. У мене не було ні їжі, ні притулку, ні одягу, ні зброї; я не мав куди сховатися від ворогів; утративши надію на допомогу, я бачив перед собою лише смерть. Мені здавалося, що мене з’їдять хижі звірі, або заб’ють дикуни, або ж я вмру з голоду без їжі. Коли наблизилась ніч, я заліз на дерево, бо боявся нападу хижих звірів, але спав добре, незважаючи на те, що всю ніч ішов дощ.
1 жовтня. Прокинувшись уранці, я, на велике диво собі, побачив, що приплив зняв наш корабель з мілини й пригнав його дуже близько до острова. З одного боку, було приємно, що корабель непошкоджений і не перекинувся; в мене народилась надія добратись до нього, коли вітер стихне, щоб запасти собі їжі та інших потрібних речей; але, з другого боку, ще дужчою стала моя туга за товаришами. Якби ми залишилися на кораблі, то, може, врятували б його чи принаймні потонули б не всі. Тоді ми могли б з уламків корабля збудувати човен, і нам пощастило б дістатись до якої-небудь заселеної землі. Ці думки не давали мені спокою цілий день. Нарешті, коли настав відплив, я пішов до корабля, скільки міг убрід, а тоді поплив. Весь цей день безперестанку йшов дощ, хоч вітер зовсім стих.
Від 1 до 24 жовтня. Всі ці дні я перевозив з корабля все, що можна було взяти. Коли почався приплив, я на плотах переправляв свій вантаж на берег. Знову всі ці дні йшов дощ з невеликими проміжками ясної погоди: певне, тут зараз дощова пора року.
24 жовтня. Пліт перекинувся, і весь вантаж потонув; але оскільки сталося це на мілкому, а речі були важкі, то мені пощастило, коли настав приплив, врятувати більшу їх частину.
25 жовтня. Всю ніч і весь день ішов дощ і дув поривчастий вітер. Корабель за ніч розбило вщент; на тому місці, де він стояв, стирчать якісь жалюгідні уламки, та й ті видно тільки під час відпливу. Весь цей день я вкривав і захищав врятоване мною добро, щоб дощ не пошкодив його.
26 жовтня. Майже весь день блукав берегом, шукаючи зручного місця для житла. Найбільше я дбав про те, щоб забезпечити себе вночі від нападу диких звірів та людей. Надвечір знайшов придатне місце на крутому схилі горба. Обвівши півколом потрібну для себе площу, я вирішив укріпити її огорожею з двох рядів кілків, обкладених зокола дерном; проміжок між рядами кілків я збирався заповнити корабельними канатами.