Брошури заявляють, що ти не людина і не чужинець і не здатна на заміри; ти не підступна; ти не замишляєш посісти моє місце, носити мої сукні, залицятися до мого чоловіка та відцуратися моїх дітей; ти бездумна, нездатна до планування, нешкідлива; ти тут заради мого комфорту, я маю дякувати твоєму світові за те, що він надіслав тебе.
Ти не маєш родини; ти конструкція, робот; ти не народилася; ти не помреш; ти маєш лише той дім, що я тобі надала, та вчишся лише того, чого вчу тебе я.
Це іграшки та листи, які я надсилала дітям, перебуваючи за кордоном; це згини та розгини, які зробив мій чоловік, аби я думала, ніби їх читали.
Це комірчина для всіх твоїх речей; це її замок; це ключ; не загуби його, іншого такого немає.
Отак спотикається людина; так видаляють повідомлення від людей, із якими більше не бажаєш говорити; так вертають собі дитинство, чіпляючись за гнів і біль; отак слід ображати сусідів, формулюючи образи так, неначе робиш їм комплімент; отак треба їсти морозиво серед ночі, тому що ти стара й ніхто не бачить; отак слід ігнорувати чоловіка, коли він кличе тебе з ґанку, а ти у власному світі, сидиш собі високо на гойдалці, а твої ноги не відгризають на рівні колін – ти знову у своєму космічному кораблі, ти знаходиш нову планету, новий вид, укладаєш нові договори та живеш тим життям, яким, як тобі відомо, ти житимеш без жодних наслідків або жалю – жодних помилок, жодних уражень серцево-судинної системи, – на тобі не паразитує чужинський робот, рішуче налаштований тебе пожерти.
Гадаю, ти вже трішечки схожа на мене; узурпаторка; хвойда; м’ясоїдний гібрид; невдячна істота; чудовисько; сирітка; шпигунка; говорячи до тебе зараз, я відчуваю всередині своєї щелепи чужу руку, що рухає її за мене.
Онука надіслала мені записку, що виражає належну подяку за светр – він тепленький, щільно сплетений і сяє, наче полірована сталь, – там, куди вона вирушає, нашому родові холодно, а тепер їй буде зручно; вона питає, чи стане славетною дослідницею; вона питає, чи спалахує сонце блакиттю, перш ніж зникнути за горизонтом відкритого космосу; я лишила записку на етажерці у твоїй кімнаті.
Тобі доведеться писати моє листування за мене; тобі доведеться ходити на ринок і купувати авокадо, які не мнуться; ти навчишся готувати ру[1].; ти торкатимешся плеча мого чоловіка, коли він починатиме куняти у церкві; ти дивитимешся новини та казатимеш мені, коли відбувають наступні кораблі; брошури стверджують, що ти рада цій можливості бути корисною; твоє єдине бажання – пристосуватися до нашої культури; за домом ти не сумуєш.
Вони стверджують, що ти перестанеш їсти, коли залишаться тільки здорова плоть і здоровий кровообіг; ти призначена для переробки відходів; плоть, яку ти в мене забрала, перетворюється на енергію, яка щось живить (не знаю, що); ти – диво; наші вчені й за тисячу років не змогли б осягнути наукові досягнення твоїх творців.
Мені сниться, що ти не зупинишся; я всохну до розмірів баскетбольного м’яча, а ти носитимеш мою голову під пахвами; ти називатимеш людям своє ім’я, і це ім’я буде моїм; ти казатимеш людям, що твоїм чоловіком є мій чоловік, мої діти – твоїми дітьми і мій будинок також є твоїм; ти поставиш мене на підвіконня, й одного дня, коли вікно буде відчинене, я впаду додолу та викочуся до садка, у поля та буду спостерігати за тобою з горизонту, а блакить моїх очей сяятиме серед ночі, коли ти вдаватимеш, ніби шукаєш мене.
Не вір тим побрехенькам, що їх розповідають про мене мої діти; не думай, ніби я не працювала сумлінно все своє життя; не думай, ніби я не помічаю твого жалю, коли ти зчищаєш кров з моїх простирадл, коли ти дозволяєш мені спиратися на твої ноги, коли я сиджу на унітазі; тіло може померти, жити, народитися, еволюціонувати в тисячу способів; це тисяча фактів, яких я, як мені відомо, не знаю.
Я для тебе лише м’ясо? Мати, подруга, тиранка? Чи спиш ти, чи сниш, чи одержуєш задоволення, щодня позбуваючись усе більшої й більшої частини мене?
Є така історія, яку мені розповів чоловік, як я ще не виїхала за кордон і боялася, що ми нічого не знайдемо, наша місія провалиться: ми бачимо лише те, що очікуємо побачити; коли Пісарро переплив Атлантику, його кораблі здавалися велетенськими білими птахами на виднокраї, й лише тоді, коли він вийшов на берег, а його обладунок засяяв, неначе відполірована скойка устриці, інки усвідомили, що це, власне, людина.
1
Ру – термічно оброблена суміш пшеничного борошна і жиру (як правило, розтопленого вершкового масла); використовується як загусник для соусів, супів і тушкованих страв.