Зі Скандинавії вивозили залізо-сирець, амбру, моржову кістку, вироби з китової шкіри (корабельні канати та інше), зброю, художні вироби, а також речі, награбовані вікінгами в Західній Європі (французькі вина, ювелірні вироби та коштовності, шовкові та оксамитові тканини, срібне начиння), з Візантії – вина, прянощі, ювелірні та скляні вироби, коштовні тканини, ікони, книги тощо; з Прибалтики – бурштин, з Північної Русі (Новгорода) – «м’яке золото» (хутра соболів, куниць, видр, бобрів та ін..), лляні тканини, ліс, мед, віск, карбоване і керамічне начиння, зброю, шкіру, смолу; з Південної Русі (Києва) – хліб, різні ремісницькі та художні вироби, срібло в монетах тощо.
Найбільше значення шлях мав у X – першій третині XI ст., себто в часи князювання Святослава Ігоровича і Володимира Святославича.
Спочатку цей шлях здебільшого використовували варяги для грабіжницьких набігів на більш розвинуті міста і країни Європи, а також у Візантію, а згодом він став важливим торговим маршрутом між Скандинавією, Руссю, Північною Європою, багатою Візантією та Сходом.
Скандинави для торгового плавання використовували судна типу невеликих кноррів, а згодом – шнекери (новгородці називали їх шнеками). Такі кораблі могли підніматися по ріках до Новгорода, де частина товарів продавалась, частина купувалась, а всі вантажі перевантажувалися на дрібніші судна, придатні для плавання по невеликих руських ріках і річках.
Русичі пристосували для плавання по річках і морях так звані лодії. Існували й інші кораблі – насади, скедини, буси і шитики. Здебільшого, це однодеревки на 30–40 чоловік, вони діставалися Дніпром до Києва, де їх переобладнували, завантажували і відправляли далі вниз по річці. Пройшовши пороги, на Хортиці чи Березані, лодії оснащувалися вітрилами для плавання Чорним морем. Кермували кораблем (часто вони називалися просто «наус», себто корабель) під керівництвом людей особливої професії: по-варязькому їх називали штурманами, по-слов’янському – кормчими, корщиками, а по-грецькому – кібернетами.
Полоцьке князівство, яке було на водному шляху із варяг у греки, жило з цього і мало значні прибутки, адже брало данину з кожного судна, що пропливало Західною Двіною, прямуючи до верхів’я Дніпра, щоб потім повернути на південь.
Дещо мало і Новгородське князівство, особливо на відрізку шляху – Балтійське море – Смоленськ та Новгород, і навіть постійно намагалося перехопити прибуток ще й Полоцького князівства, що було для Новгорода значним суперником. Але господарями обидва князівства були лише від Балтійського моря і до Києва – далі були володіння великого Київського князя. І Рогволод, і Володимир багнули зібрати до своїх рук увесь шлях «Із варяг у греки».
Землі полочан простилалися по обох берегах Західної Двіни далеко від Полоцька, аж до самого Балтійського моря, і межували на південному сході зі смоленськими кривичами, на півночі і сході – з ізборськими кривичами та ільменськими словенами, на заході – з балтами, на півдні – з дреговичами.
У «Повісті врем’яних літ» стверджується, що кривичі походять від полочан. Їхніми значними центрами були Полоцьк, Вітебськ, Лукомль, Ізяслав, Усвяти, Копись, Мінськ, Орша, Друцьк, Логойськ.
Останнім племінним князем кривичів, як вважається, був Рогволод, якого разом із синами убив новгородський князь Володимир Святославич. Сталося це року 980-го, 1036 роки тому. І головною причиною його наглої загибелі негадано стала вона, Рогнеда, єдина і люба його донька.
Це наче про доню князя Рогволода через тисячу з гаком років складуть щиру, сердечну пісню (М. Свидюк та О. Кононенко – «Доня моя, донечка»).
Вона теж для Рогволода була «дівчинка-перлинка, золота краплинка і весела росинка» та «літо сонячне» – так батько-князь любив свою маленьку княгиню:
Але князеві Рогволоду тисячу з гаком літ тому біду і горе принесла саме його люба донечка.
Сьогодні Полоцьк – місто обласного підпорядкування Вітебської області Білорусі на Західній Двіні.
Ми говоритимемо про Полоцьк – центр племінного об’єднання, що вперше згадується в літописі під 862 роком. У ті роки й пізніші полоцькі князі вели затяту боротьбу з київськими князями – доки й не зазнали нищівної поразки за Володимира Святославича. Новгородець налетів коршаком і вихопив знеславлену княжну з батькового гнізда…