Рогнеда

В літо 6368 [860]. В літо 6369 [861].
В літо 6370-го [862].
І прогнали варягів за море,
І не дали їм дані,
І почали самі в себе володіти;
І не було в них правди,
І повстав рід на рід,
І були усобиці в них,
І самі між собою воювати почали.
І сказали: «Пошукаємо самі в себе князя,
І щоб володів нами,
І судив по ряду, по праву».
І пішли за море до варягів, до русі,
І звалися-бо ті варяги русь.
Інші так само зовуться свеї.
Інші – урмани, аньгляне,
Інші – готи, – от так і ці [прозивалися русь].
І сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь:
«Земля наша велика і багата,
А наряду нема в ній;
Ідіть княжити і володіти нами».
І зібралися три брати з родами своїми,
І взяли з собою всю русь,
І прийшли найперше до словінів,
І поставили город Ладогу,
І сів найстарший, Рюрик, в Ладозі,
А другий, Синеус, – на Біліозері,
А третій, Трувор, – в Ізборську.
І од тих варягів прозвалась земля Руською.
І як минуло два роки, помер Синеус
І брат його Трувор…
І прийняв Рюрик всю владу один;
І прийшов до Ільмера,
І поставив город над Волховом,
І назвав його Новгород,
І сів тут княжити,
І роздавав мужам своїм волості,
І город ставив, тому – Полтеск, тому Ростов, другому – Білоозеро.
І в тих городах варяги були нахідники,
А перші посельці в Новгороді – словени.
А в Полоцьку – кривичі, в Ростові – меряни, на Біліозері – весь, на Муромі – мурома,
І всіма ними володів Рюрик.
І було у нього двоє мужів не його племені,
Але бояри – Аскольд і Дір.
І відпросилися вони до Цареграда з родом своїм.
І пішли по Дніпру,
І, йдучи мимо, уздріли на горі город
І запитали кажучи: «Чий се город?»
І відповіли вони: «Було три брати, Кий, Щек, Хорив,
І поставили вони город цей,
І згинули. А ми роду їхнього, сидимо тут
І платимо данину козарам».
І осталися Аскольд і Дір в городі цьому,
І багато варягів зібрали
І почали володіти польською землею.
А Рюрик княжив у Новігороді».

Вже відзначили 1150-ліття Новгорода (офіційною датою заснування міста вважається 859-й рік). Як тільки місто не звалося за ці одинадцять з половиною століть: Старий город, Новий город, Новгород (до 1999-го року) потім урочисто-піднесено – Великий Новгород (його сьогоднішня офіційна назва). А ще ж була Новгородська республіка (ліквідована московським царем Іваном III в 1478 році), за незалежності місто врочисто і з великою повагою називалося (хоч шапку при цьому знімай та в пояс кланяйся): Господин Великий Новгород. (У скандинавських сагах це – Хольмгард.)

Сьогодні про Новгород пишуть, що це – місце покликання літописного Рюрика та зародження руської державності. Мабуть, так воно і є.

Край той здавна називали Новгородською землею, або ще – Новгородською Руссю. Особливістю Новгорода є те, що він завжди був і залишається розділеним на дві частини – Торгову і Софійську сторону, кордоном між якими є ріка Волхов.

Раніше це було не просто поділом географічного характеру, суперництво жителів Торгової і Софійської сторін нерідко призводило до сутичок на мосту через ріку. Середньовічне місто склалося на місці значно ранішніх поселень біля джерел Волхова та Ільменя.

У VIII ст. це був центр кількох поселень Приільмення, з IХ – ХII ст. столиця, а потім друге за значущістю після Києва місто, центр Новгородської республіки, що була підкорена Московським князівством у 1478 році.

В давнину на місці Новгорода було «старе місто» ільменських слов’ян.

За Іпатіївським літописом «Словене же седоша около озера Илмера и прозвалася своїм именем и сделаша город и нарекоша Новгород».

Новгородський (не датований) літопис:

«Во времена же Кыева и Щека и Хорива новгородстии людие, рекомии Словени и Кривици, и Меря: Словене свою волость имели, а Кривици свою, а Мере свою, кождо своимь родомь владяше…»

Край був глухим, лісистим – хащі майже непрохідні, всюди болота… А в болоті звісно хто живе – дідько.

Володимир, хоч і носив батькове ім’я Святославич, але не належав до шлюбних дітей Святослава – був бастардом, байстрюком. Незаконнонародженим. Так би мовити, сином другого ґатунку (першого були Ярополк та Олег). А будучи незаконним нащадком, гостро переживав з цього приводу вже змалку.