18 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер розміщена Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий прапор. Український прапор вперше з'явився в місті ще у 1917 році, ймовірно, завдяки Миколі Левитському, який тоді разом з повітовим інструктором Української Центральної Ради Єлисаветського повіту намагався залучити місцеве самоврядування до підтримки УНР [1, с. 14, 14 зв.]. Це той самий Левитський — «артільний батько» [4, с. 109] або «батько кооперації» [8, с.1], на честь якого нещодавно була перейменована вулиця Колгоспна у Кропивницькому. [4, с.138-142].
Після вигнання з міста анархістки Маруськи Никифорової та втечі загонів армії Муравйова у перші дні березня 1918 року в місті знову з'явився жовто-блакитний прапор. Прапор з написом «Хай живе вільна Україна» майорів на будинку юнкерського училища (кінно-козачої школи, як тоді училище називали українці), у якому в той час розміщувались органи влади УНР [2, с. 65 зв.].
На початку квітня 1918 року у місті з'явився уповноважений Міністерства внутрішніх справ УНР Базилевич, який займався організацією представництва центральної влади УНР у Єлисаветі. Одним з перших його кроків була нарада, на яку були запрошені представники земства та міської думи. У ході наради Базилевич заявив, що на його думку міське керівництво не працює в контакті з українською владою. Керівництво хоч і не чинить спротиву українській владі, але ставиться до неї з іронією. Базилевич застеріг, що особи з такими поглядами та ті, кому не подобається політика УНР, будуть усунуті з міських органів самоврядування. Міський голова Крамаренко емоційно сприйняв ці звинувачення, які вважав необгрунтованими. Тому Крамаренко попросив надати докази тверджень, на що Базилевич відповів, що головним доказом є те, що над будівлею міської управи «до сих пір тіліпається червоний прапор» [2, 88 зв.]. Саме така фраза Базилевича міститься у стенограмі засідання міської думи. «Червоний прапор — емблема соціалізму», — заявив у відповідь міський голова та демонстративно покинув нараду [11, с. 3].
Тут необхідно прояснити відносини, які на момент проведення наради склались між червоним та синьо-жовтим прапорами. Олександр Семененко, член Керовничої Ради Єлисавета (місцевого органу УНР), у своїх спогадах «Харків... Харків...» згадує цікавий епізод, що трапився під час українського губерніального з'їзду у Херсоні влітку 1917 року. У з'їзді брали участь як сам Олександр Семененко, так і Микола Левитський, якого було обрано до президії. «Серед інших заходів рішили провести національну демонстрацію — внести до зали український національний прапор. Вносимо, ставимо на сцені поруч червоного, що вже стояв там. Співаємо „Ще не вмерла Україна“. Селяни плещуть в долоні. Левитський вітає прапор...
Але раптом просить слова товариш Феофілактов... — російський есер, говорить по-російському чисто.
— Це добра річ, — казав він про український прапор. — Але є більша святиня, є червоний прапор, на ньому кров трудящих. Це прапор, рідний трудящим усього світу. Під червоним прапором йшли і страждали найкращі борці за щастя народу...
А наші селяни так само захоплено плещуть Феофілактову, як плескали перед тим українському прапорові».
Незадовго до наради, яку проводив Базилевич, в Одесі також трапився інцидент з двома прапорами, про що згадується в газеті «Известия елисаветградских комитетов социалистических партий» за 6 квітня 1918 року. Над Воронцовським палацом, над яким майорів український прапор, поруч був піднятий червоний прапор, який встиг провисіти всього півгодини та був знятий австрійськими військовими.
Через декілька днів після наради Базилевич ще двічі — письмово 10 квітня та усно 11 квітня — доніс до Крамаренка прохання зняти червоний прапор та вивісити державний український прапор [11, с. 3]. Міський голова це зробити відмовився, за що отримав погрози бути притягненим до кримінальної відповідальності [2, с. 89]. Подальшому розвитку подій можуть позаздрити сучасні політтехнологи.
10 квітня 1918 р. у газеті «Известия елисаветградских комитетов социалистических партий» вийшла стаття «Опять сначала», у якій автор обурюється діями «самостійників», які зазіхнули на святиню — червоний прапор. У статті також цитується вислів Базилевича «болтается красное знамя», а згодом згадується вираз російського політика Мілюкова «красная тряпка». У наступному номері «Известий...» вийшла стаття «Красные тряпки», у якій Базилевичу приписується замість «болтается красное знамя» інший вислів: «болтается красная тряпка» [10, с. 2]. У номері «Известий» від 13 квітня висвітлюється засідання міської думи, зміст якого відрізняється від офіційної стенограми. Знову ж таки фраза «красное знамя» замінена фразою «красная тряпка» [11, с. 3]. Зазначені події були сприйняті громадськістю Єлисавета як образа символа свободи та соціалізму та викликали бурхливу реакцію. Першим засудив заяву про «красную тряпку» своєю постановою комітет соціалістичних партій [10, с. 2-3], за ним — робітники цехів заводу Ельворті, «обсудив по цехам известие напечатанное в местных газетах», висловили свій протест [11, с. 3], а ще пізніше 13 квітня 1918 р. свою резолюцію виніс Совет робітничих депутатів [14, с. 3]. До обурених висловом «красная тряпка» приєдналась навіть Керовнича рада Єлисавета разом з українськими партіями соціал-демократів та соціал-революціонерів. Керовнича рада 12 квітня засудила «непорозуміння, яке шкодить українській справі», та заявила, що вчинок Базилевича, який позбавлений елементарної ввічливості, знижує авторитет Української республіки [13, с. 3]. За обуреннями, які були викликані словами Базилевича, які він не говорив, втратилась суть його заяви, а саме вимога вивісити синьо-жовтий прапор.
Очікувано, що опонент Базилевича — міський голова Крамаренко — виніс питання прапора на розгляд міської думи 11 квітня 1918 р. [2, с. 89-91]. На засіданні Крамаренко повідомив про формальні приводи для того, щоб не вивішувати жовто-блакитний прапор. Згідно з Законом УНР прапор обов'язково мав вивішуватись у дні національних свят. Під час розгляду питання звучали різні заяви: засудження австро-німецької окупації, глузування над українською владою, підтримка федерації у складі Росії та звернення до ЦР з проханням усунути Базилевича. Натомість фракція «Народної свободи» закликала гласних не ставати на захист червоного прапора, адже саме під ним більшовики скоювали свої злочини. Інші вказували, що дума не приймала рішення стосовно вивішування червоного прапора і водночас жоден закон УНР не забороняє його вивішувати. Непередбачуваним виявився підсумок обговорення. Міська дума, замість того, щоб поставити на голосування питання про підняття українського прапора, вирішила вивісити червоний прапор більших розмірів. Заяву гласного Гайсинського про те, що «...над зданием Думы должно водрузить большое знамя, а не тот клочок, который там имеется» [2, с. 91], підтримали 36 гласних, проти — 2, утримався — 1 [2, с. 91 зв.].