Наступним кроком був перерозподіл землі. На користь малоземельних та безземельних селян було конфісковано не лише поміщицькі землі, а й «відруби», які виникли під час столипінської реформи. Під реквізицію підлягали худоба та реманент колишніх власників. Одними з тих, хто втратив владу над своєю економією, були брати Ельворті, які мали в цій місцевості значні ділянки землі. Зміни охопили торгівельну сферу. Всі приватні лавки були об'єднані в єдине споживче товариство. Поміщицьке та куркульське зерно було конфісковане та передане на потреби громади.
Відзначимо радикалізм проведених заходів: різниці між поміщиками та селянами, які скористалися столипінською реформою, більшовики не вбачали. Ревком відстоював інтереси винятково малоземельного селянства.
Не змінилася ситуація й після встановлення в Єлисаветграді влади представників Гетьманату. Своєрідне утворення «Канізька республіка» було проявом регіонального політичного сепаратизму у формі селянської республіки. Подібні республіки у 1918-1919 рр. в умовах слабкості центральної влади почали виникати під різними гаслами по всій території України. На ідеологічних засадах анархізму виникла Гуляйпільська Махновія. Гасла УНР стали прапором Холодноярської республіки. На Херсонщини Висунською республікою керували боротьбисти, а Баштанською — більшовики. На Миколаївщині також існувала й селянська Врадіївська республіка. Бувало, що подібні селянські республіки утворювалися для грабунку чи парубоцької слави під гаслом: «Кожна волость сама по собі».
Поруч із «Канізькою волостю» існувала Холодноярська республіка, яка мала національно-патріотичну ідеологію [6]. Крім цього, подібні самочинні квазідержави національного спрямування існувала в селі Глодоси. Мріяло стати республікою і село Злинка. Але вже в 1920 р., незважаючи на яскравий більшовицький характер «Канізької республіки», представники Української держави не чинили спроб для її ліквідації. Це викликало незадоволення місцевих поміщиків, тому у квітні 1918 р. на заклик одного з канізьких торговців до села прибув австрійський загін для скасування більшовицьких експериментів, але німці, зазнавши поразки, залишили Каніж. Надалі спроб ліквідувати більшовицьку республіку не робилося, а місцевих опонентів добре зорганізований та озброєний ревком легко нейтралізував.
Невідомо як довго проіснувала б «Канізька республіка», коли б не події у сусідньому селі Павлівка. Поміщик Лупенко із загоном австрійців влаштував розправу над селянами, вимагаючи видачі активістів, які розділили його майно. Інформація про екзекуції над мешканцями Павлівки надійшла до Канежа. На сільському сході було вирішено допомогти павлівцям, а потім розпочати наступ на Єлисаветград. Керівники Канізької волості хотіли організувати велике повстання проти австро-німецьких військ, обрали повстанком на чолі з А. Паровіним. Цікавим виглядає факт підтримки їхніх намірів з боку одного із служителів культу. Колишній священик Федір Крисін, який зрікся сану і став у повстанському загоні лікарем, з'явився перед повстанцями у рясі і з хрестом та благословив їх на «священну боротьбу проти окупантів».
Про рішучість намірів повстанкому свідчило оголошення загальної мобілізації мешканців волості. Кількість повстанців нараховувала до 700 осіб. На базарній площі проводилась військова підготовка. Після поповнення загін перейменували в Повстанський полк. Бійці отримали зброю: гвинтівки, три кулемети. Частина селян була готова вступити в бій з «холодною зброєю»: вилами, косами, сокирами. Учасники повстання писали, що допомогу повстанцям надали єлисаветградські робітники, які надіслали 60 гвинтівок, декілька ящиків набоїв та грошову допомогу на утримання загону. (Цей факт здається малоймовірним, бо ельвортівці слабко підтримували більшовиків і навряд чи передали б їм зброю, якої самим бракувало, не кажучи вже й про кошти).
За рппенням Канізького ревкому було реквізовано на потреби повстання всі двокінні підводи (близько 200). Учасники збройного повстання були поділені на п'ять рот та декілька взводів, вдалося сформувати невеликий загін кінноти.
Повстання розпочалося 27 травня й тривало до 3 червня 1918 р. (В цей час у Звенигородці відбувалося велике Звенигородське повстання, про що ми згадували вище). Селяни розгромили австрійський загін під сусідньою Веселівкою, заволодівши зброєю. Однак у бою поблизу Арсенівки повстанці зазнали поразки. Придушуючи повстання, противник використав артилерію, кулемети і навіть авіацію. А. Паровій згадував: «У Канежі почалася паніка. Населення тікало в степ, забираючи з собою майно та худобу. Наступного дня, усвідомивши, що повстання набирає затяжного характеру та пов'язане із значними жертвами, частина селян відмовилися воювати проти окупантів».
Тим часом у Канежі було скликано черговий сільський схід, на якому вже панували заможні мешканці села. Вони переконали населення припинити підтримку повстання. Повстанці також зрозуміли, що сил та зброї для боротьби недостатньо. Тим більше, що до Каніжа підійшли потужні загони австро-німецьких військ. Місцеві поміщики та заможні селяни надавали їм підтримку. В цих умовах повстанком прийняв рішення припинити опір та розходитися невеликими групами. Каніжани, побоюючись розправи, зуміли сповісти про це Київ. Колишній офіцер Ф. Бурдельний відправив до Києва телеграму, у якій просив зупинити каральну операцію айстро-німецьких військ проти селян. Ймовірно телеграма дійшла, бо коли австрійські та німецькі підрозділи входили до села, з літака на їхні позиції скинули пакунок з інструкціями з Києва про покарання винятково більшовиків. Частково це було виконано: жінок та дітей відпустили.
(Про польоти гетьманської авіації маршрутом Київ-Єлисавет-Київ відомо й з інших джерел).
Австро-німецькі війська оточили Каніж, а 3 червня 1918 р. увійшли до села. Невдовзі над селянами було влаштовано жорстоку розправу. Спочатку всіх чоловіків загнали в своєрідне «гетто» за церковною огорожею. Поміщики та відрубники з помсти називали їх «грішниками». Три дні повстанці не отримували води та їжі. Тим часом окупанти за підтримки заможних каніжан складали списки учасників повстання, помічаючи прізвища червоними та чорними хрестиками. У розправі брав участь священик Кошуцький, який почав навмання вигукувати прізвища односельців, називаючи їх більшовиками. Люди, які стояли перед ним, охоплені розпачем, заперечували: «Батюшка, що ви робите? Адже ми не більшовики!». Але священик налякано пробубонів: «Нічого відмовлятися. Ви всі більшовики».
Того ж дня шістдесят учасників повстання розстріляли, вісім повісили на крилах вітряка. Серед них був 65-річний священик Ф. Крисін із села Шпакове, який освячував повстанців. Розправившись із селянами, австрійці залишили у Каніжі великий загін. Переслідування повстанців не припинялося, протягом шести місяців було страчено ще 117 осіб. Загалом, більша частина повстанців уникла покарання. За спогадами сучасників, деякі повстанці влилися до складу партизанських загонів, які діяли поблизу Єлисаветграда.
Таким чином, нестача зброї, зависокі амбіції керівників, низька дисципліна та відсутність військового досвіду серед повстанців стали основними причинами його поразки. Керівники повстання явно не розрахували свої сили, що призвело до трагічного фіналу «Канізької волості». Іншим наслідком Канізького повстання стало оголошення теренів нашого краю на осадному становищі, що спричинило появу на наших теренах легіону Українських Січових стрільців. Окупаційна влада збиралася використати галичан для допомоги своїм силам у приборканні повстанського руху в Україні, який набував розмаху. Зокрема, на теренах Єлисаветградського повіту в 1918 р. загинуло 150 великих землевласників.