У квітні в часописі «Известия Александрийского уездного земства» вийшла друком стаття Леоніда Чернова-Малошийченка майбутнього письменника епохи «розстріляного відродження» — «Свято волі», у якій автор вітав та підтримував революційні зміни в Росії. Л. Малошийченку тоді було 18 років. Краєзнавець з Олександрії Віктор Голобородько вважає цей текст одним з найкращих та найсимволічніших. Стаття вийшла російською мовою. Олександрійський дослідник його творчості Іван Задоя переклав її українською.
СВЯТО ВОЛІ
«Сьогодні велике свято Відродження, і весь день ясно усміхається сонце, і весь день радісно гудуть дзвони. Сьогодні велике свято Воскресіння Христа, свято оновлення та відродження до життя і свято юної російської волі. І які вони рідні, які близькі ці свята. Безповоротно відходить у вічність страшний час, коли всі задихались у тяжкій атмосфері гніту, рвались до світла, до волі, йшли на великі подвиги і вмирали за ідею покірно й тихо.
Вмирали за велінням тих, хто гріхами своїми вів до загибелі скутий народ. Страшний був час. Епоха 1905-1917 років — це чорна сторінка російської історії. Придушена була будь-яка жива думка, вбивався будь-який вияв громадськості — чи треба про це говорити? Чорні хмари нависли над російською землею, і, здавалось, кінця не буде цьому царству темряви і свавілля. Але там, де тучі, там і бурі. І сталось диво: прогримів грім, відкрилось блакитне небо і засяяло сонце Волі. Сонце Волі!
Прийшло дивне і бажане, прийшло те, чого ждали віками, на що надіялись, за що боролись і вмирали. Прийшло несподівано, приголомшило, оп'янило, осліпило, немов у темному нічному небі раптом заблищало сонце. Всі були приголомшені. Стояли, не рухаючись, не знаючи, що робити, чи вірити собі — так несподівано прийшла воля. Як глибоко повинні були прогнити підвалини старого ладу, якщо так безболісно стався злам. І так несподівано зруйнувалось старе приміщення, що події не вкладались у голові.
Те, що раніше тривало десятки років, нині збулось за одну годину. Може, через це ми ще і не раділи по-справжньому. А можливо це тому, що воля дісталась нам даром, без будь-яких зусиль, як подарунок. Її нам піднесли. А якщо це так, то наш обов'язок, наш борг зміцнити, утримати за собою нашу волю. Ще не все зроблено: переможені вороги внутрішні, але є ще і вороги зовнішні. Вони теж вороги нашої волі. Тепер ми повинні доказати, що ми достойні тієї волі, яку ми нині одержали. Ми повинні пам'ятати, що справжня воля в розумному обмеженні нерозумних прагнень. І головним нашим завданням у даний момент повинно бути закріплення волі. Живим прикладом для нас нехай будуть ті великі борці і страждальці, які йшли на шибеницю, мучились у в'язницях і вмирали за свою безсмертну ідею».
Тим часом революційні зміни зачепили губернський апарат влади. В перших числах березня 1917 р. до обов'язків херсонського губернатора приступив колишній голова губернської земської управи П.Д. Горич. Щоправда, тепер він мав «революційний» титул Херсонського губернського комісара. Його помічником (або «товаришем») був призначений директор Херсонського Взаємного Кредиту К.Д. Сосновський. Зміна вищого керівництва стала першою ластівкою у низці докорінних змін у всіх царинах крайового управління. На місцях запроваджувалися посади повітових комісарів, які особисто підпорядкувалися П. Горичу і зосереджували виконавчу владу в межах ввіреної території, здійснюючи нагляд над діяльністю новостворених волосних дум та управ. Інші новації стосувалися в першу чергу вирішення продовольчого питання. Виникли губернські продовольчий та земельний комітети, які координували дії повітових й міських продовольчих та повітових й волосних земельних комітетів відповідно. У травні 1917 року почала функціонувати Губернська Продовольча Управа, що мала контролювати закупівельну діяльність повітових продовольчих комітетів, сприяти наданню кредитів, затверджувати форми ведення діловодства тощо. Діяльність управи могла бути ефективною за умови співпраці із головноуповноваженим Міністерства землеробства у Херсонській губернії Сергієм Гербелем — майбутнім головою Рада Міністрів Української держави Павла Скоропадського. Саме цей високопосадовець мав право видачі нарядів на відправку продовольства до інтендантського відомства. У його веденні перебувало також транспортування хлібопродуктів морським та річковим транспортом.
Колишні депутати Державної Думи Закржевський та Пищевич стали активно допомагати Тимчасовому уряду. Ті, кого свого часу імперська влада вважала, мабуть, охоронцями її прав та привілеїв — дворяни по крові, пішли на відкритий конфлікт з імперською владою. В той час коли Закржевський закликав підтримати Тимчасовий уряд, Пищевич 8 березня 1917 року навіть став Олександрійським повітовим комісаром Тимчасового уряду.
Важливим для Олександрійського повіту було впорядкування аграрних відносин. Серед питань, якими опікувався Херсонський губернський продовольчий комітет, одним з найболючіших було збереження обсягу посівних площ. 28 березня (10 квітня за н. ст.) 1917 року було видано циркуляр голови комітету І. Зубенка за №20, в якому волосним продовольчим комітетам пропонувалось скласти реєстр всіх земель, що не можуть бути оброблені за рахунок зусиль місцевих жителів. Проблема недостатньої кількості робочих рук мала вирішитися внаслідок залучення австро-німецьких військовополонених. Крім того, 15 (28 н. ст.) травня того ж року на засіданні губпродкому було проведено розподіл солдат тилових частин російської армії на польові роботи у губернії.
Крім спроб поліпшити ситуацію у продовольчому питанні, у діяльності керівництва Херсонського губернського комітету громадського спокою та безпеки на чолі з новопризначеним замість П. Горича відомим газетним діячем, есером Сергієм Петровичем Юріциним простежуються такі складові:
• проголошення амністії всім дезертирам царської армії у разі явки з повинною терміном до 15 травня 1917 р;
• надання волосним земським зборам власної статті доходу — волосного земського збору у розмірі 3 % від повітового збору. Для цього вводилася посада волосного збирача, який призначався повітовою земською управою;
• інформаційне сприяння під час проведення серед краян Позики Свободи на підставі постанови Тимчасового уряду від 27 березня 1917 р. Згідно з нею, у широкий обіг пропонувалися позичкові облігації номіналом у 50, 100, 500, 1000, 5000, 10000, 25000 карбованців, які мали приносити власникам 5 % річних. Виплата мала відбуватися протягом 49 років, починаючи з 1922 р.
• заходи щодо попередження ексцесів соціального характеру на селі. Із оголошення виконуючого обов'язки Херсонського Губернського Комісара К. Сосновського «...Министр Председатель Князь Львов телеграммой сообщил мне, что в последнее время к Временному Правительству поступают телеграфные и личные заявления об арестах и самовольных действиях отдельных сельских обществ и волостных комитетов, лишающих возможности землевладельцев как крупных так и мелких исполнить свой долг перед Государством — обсеменить принадлежащие им земли... Как выход — через посредство уездных комиссаров — довести до ведома волостных управ о недопустимости посягательств на личную собственность без решения судебной власти...»
• демократизація громадського життя. Так, під тиском ліберально налаштованого крила земської управи командувач Одеського військового округу генерал від інфантерії Д. Ебелов наказом за №3074 від 27 березня 1917 року скасував дію власних постанов заборонного характеру;
• № 12470 від 24.08.1915 р. про заборону утримання так званих «будинків для побачень»;
• № 9269 від 19.06.1915 р. про заборону демонстрацій;