• №13753 від 22.09.1915 р. про заборону вивезення горілчаних виробів за межі округу;
• № 1216 від 22.01.1916 р. про заборону вивезення цукру за межі округу;
• №12454 від 26.08.1916 р. про заборону влаштування зібрань без відома адміністративної влади;
• №16362 від 14.11.1916 р. про заборону демонстрування в ілюзіонах кінострічок, що зображують злочинні дії;
• №№11280, 16736 від 6.08.1916 р. та 23.11.1916 р. про заборону піднімати кузови візницьких екіпажів за відсутності дощу або снігу чи за холодної погоди тощо.
Проте багатообіцяючі починання урядовців не змогли призупинити сповзання країни у прірву громадянської війни.
На превеликий жаль, документи, що висвітлюють кількісний та соціальний склад Рад Олександрійського повіту протягом 1917-1918 рр., фактично не збереглися. Як стверджує український радянський історик Б. Бабій: «...Кількісний склад Рад і їх виконкомів у різних містах був різний. Це й зрозуміло: він залежав від кількості робітників і солдатів, які обирали депутатів, а також від норм представництва, які встановлювалися на місцях. Якихось єдиних норм представництва, природно, тоді ще не було...» У якості прикладу можна навести Кременчуцьку раду, яка складалася з 200 депутатів. З їхнього числа було обрано виконком кількістю 45 осіб.
В умовах затяжної невдалої війни діяльність рад безумовно сприяла поширенню загальнодержавної кризи. Фактична влада губернського комісара С. Юріцина поширювалася на територію міста Херсона. Такий же стан речей спостерігався у повітових Єлисаветграді та Олександрії. Яскравий нарис провінційного повсякдення міститься у доповідній записці члена виконавчого бюро Херсонського губернського комітету рад солдатських і робітничих депутатів Ф. Чинчіса про становище у Олександрійському повіті.
«28 сентября 1917 года.
...С каждым днем население ждет известий о мире..., но за отсутствием литературы лишено узнать что-либо...
Особенно остро обстоит со снабжением населения мануфактурой, керосином, железом, кожей и др...
...Положение безвыходное... детей, за отсутствием одежды, лишены возможности посылать в школу...
...В связи с этим настроение низов страшно вялое... Уездный Совет очень слаб... причины тому — отсутствие работников, а главное — средств к существованию... До сего времени совет совершенно не пользовался авторитетом у местных учреждений... Земская Управа пополненна, половина крестьянами, не далеко ушла от старой цензовой... фактически делами уезда управляют те же самые лица, что и раньше, видя слабость совета проводят то, что они находят „целесообразным“... и на протесты совета даже иногда не отвечают...
...по уезду земских почт осталось очень мало, большинство закрылось, и когда приходится ехать по уезду экстренно, надо нанимать частных лошадей. Телефонная сеть тоже всюду испорчена, характерно, что у помещиков почти всех имеются телефоны и всегда исправны, что у крестьян вызывает злобу, и были такие случаи, что крестьяне разрывали провода, говоря, „пусть и их телефоны не работают...“»
Невпинна соціальна руйнація супроводжувалася бурхливою, навіть гарячковою громадсько-політичною активністю. Протягом кількох місяців тільки на губернському рівні відбулася низка установчих з'їздів.
Політичні уподобання широкого депутатського загалу мали яскраво виражений «угодівський», тобто помірковано-демократичний характер. Так, офіційне радянське видання нарікає на «эсеро-меньшевистское засилье» серед учасників Херсонської конференції робітничих та солдатських депутатів (18-19 травня 1917 р.), у якій нарівні з представниками Ново-Воронцовки, Скадовська, Гаврилівки та Каховки взяли участь делегати з Новогеоргіївська.
За всіма тогочасними правилами переважна більшість цих заходів перетворювалася на кількаденну говорильню з обов'язковим прийняттям резолюцій декларативного змісту та з мізерним прикладним значенням.
Щодо проведення виборів до майбутнього російського парламенту на теренах Херсонщини у фондах Державного архіву Херсонської області зберігається дещиця документів. Так, згідно з циркуляром відділу з підготовки Установчих Зборів Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Рад Робітничих та Солдатських депутатів за №664 від 17.10.1917 р. інструкторські повноваження в межах Херсонської губернії покладалися на службовця відділу Кирила Трохимовича Говорова. Це відрядження стало відповіддю на звернення голови Херсонського комітету РСДРП (б) В. Липшиця до ЦК партії з проханням надати відповідну агітаційну літературу. Свідомо рутинна підготовча робота ускладнювалася численними периферійними чварами.
Голосування, що відбулося протягом 12-14 листопада 1917 року, виявило незаперечний авторитет серед мешканців Херсонської губернії ідеологічних принципів партії соціалістів-революціонерів (понад 50% голосів). Друге місце зайняв блок українських національних партій (27,9%). Більшовики, попри зусилля пропагандистів, зазнали дошкульної поразки (10,2%) {38}. Такий непоказний підсумок багато в чому зумовлювався вкрай незадовільним організаційним рівнем губернського партійного осередку. Протягом перших місяців влади Тимчасового уряду невелика (15 осіб) Херсонська організація РСДРП (б) була відвертим аутсайдером громадського життя. Суттєво перешкоджало зростанню політичних амбіцій місцевих більшовиків перебування разом з «меншовиками» та «інтернаціоналістами» у лавах коаліційних «громадських об'єднаних організацій». Курс на розкол соціалістичного альянсу, започаткований згідно з ленінськими Квітневими тезами, зрештою призвів до виокремлення партійних осередків РСДРП (б) і перетворення їх на самостійних суб'єктів політичної діяльності. Наприкінці вересня започаткував свою роботу більшовицький губернський комітет, обраний на Одеській партійній конференції. За неабиякий тактичний успіх потрібно вважати тенденцію до збільшення питомої ваги пробільшовицького контингенту в управлінських органах рад всіх рівнів аж до губернського виконкому Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів включно, що намітилася восени 1917-го року.
З плином часу губвиконком перетворився на провідну політичну силу у тодішньому громадському розмаїтті. Напередодні Жовтневого перевороту йому разом із славнозвісним «Румчеродом» (Центральним Виконавчим Комітетом Рад та солдатських й матроських комітетів Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеського військового округу) належала пальма першості у майбутньому перерозподілі влади. До пори до часу в їхніх взаємовідносинах панувала конструктивна співпраця. Адже серпневий Одеський з'їзд Рад Робітничих та Селянських депутатів, на якому було обрано губвиконком, був скликаний саме з ініціативи керівництва Румчероду.
Як свідчить авторитетне енциклопедичне видання, представницькі межі дорадчого органу військово-політичних осередків регіону простягалися на увесь Південь теперішньої України та Республіку Молдову (тодішні Бесарабська, Херсонська та Таврійська губернії). Спочатку, в умовах остаточного розвалу армії, Румчерод намагався перебрати на себе повноваження колишнього генерал-губернатора Ебелова. Підтвердженням цього слугує телеграма №4141 від 10 жовтня 1917 року на адресу Олександрійської Ради робітничих та селянських депутатів, в якій пропонувалося в усіх містах повітового підпорядкування створити особливі комісії по боротьбі з погромами та організувати загони місцевої самооборони. Не цуралося румчеродівське керівництво й запровадження благодійних акцій, зокрема, тижневого збору теплого одягу для солдат діючої армії (відношення №3507 від 19 вересня 1917 р.). Листування з регіональними демократичними організаціями проводилося персоналом секції зв'язку. Нарівні з іногороднім відділом ВЦВК Петроградської Ради Депутатів, інформаційним відділом Ради Солдатських Депутатів КВО та іншими «грандами» медійного простору революційної доби ця пропагандистська агенція відрізнялася доволі широким спектром дії. Вчорашніх союзників розвів по різні боки барикад державний переворот 25 жовтня 1917 року у Петрограді. Через день після арешту Тимчасового уряду до Новогеоргіївська надійшла телеграма за підписом голови Румчероду. Столичні події викладалися у різко антибільшовицькому висвітленні. Зокрема, В. І. Леніну закидалося «підсилення розриву між фронтом і тилом...» Безперебійне постачання окружних військових частин всім необхідним в умовах політичного хаосу мало забезпечити щойно організоване за участю представників Румчероду, Української обласної Ради тощо Тимчасове революційне фронтове бюро.