У Цвітнянській волості «українським національним питанням цікавляться тільки поодинокі люде, здебільшого вчителі» [28].
Збереглись і свідчення Ф. П. Олофімського про ставлення селян до земельної справи. У Триліській волості до цієї справи «селянство ставиться з палким інтересом і нетерпляче жде „розділу“ і „нарізки панської землі“ на тих підставах, які встановлять Установчі збори. В Цвітнянській волості селяне теж нетерпляче ждуть „прирізки“ собі панської й іншої землі» [28].
Тому одним із шляхів просування української ідеї стало створення осередків товариства «Просвіта», Української селянської та Української учительської спілок.
Перший на Олександрівщині осередок «Просвіти» був створений у селі Северинівка Триліської волості. Це сталося 22 червня 1917 року. Осередок налічував 150 членів (чи не половину населення села!) і очолював його священик У. Пашута, а секретарем була К. Волянська. Про вплив «Просвіти» на свідомість селян Северинівки згадувалось вище.
На 1918 рік організації «Просвіти» існували також у селах Вищі Верещаки, Голикове, Красносілка, Кримки, Нова Осота, Омельгород, Соснівка, Стара Осота, Стримівка, Триліси, Цвітне, Янівка (тепер Іванівка), у містечках Олександрівка і Ставидла. При них створювались бібліотеки-читальні [29]. В цілому у Чигиринському повіті осередки «Просвіти» діяли в 40 населених пунктах, а бібліотеки-читальні створені у 27 [32, 169]. Просвітянські комісії повітового центру Чигирина і містечка Олександрівки займалися «устаткуванням лекцій, концертів та театральних вистав» [12].
Одним з організаторів «Просвіти» в Олександрівці був її уродженець, хлібороб з початковою освітою Леонід Судак (1895 р.н.). У його кримінальній справі після першого арешту 7 березня 1929 року слідчі Шевченківського окрвідділу ДПУ напишуть, що він «у 1918-19 роках в Олександрівському районі організовував „Просвіту“» «...для постановки п'єс та розповсюдження петлюрівської літератури» [25, 130; 30, 140].
«Під час гетьманщини і петлюрівщини організовував у Олександрівці „Просвіту“» і уродженець села Нової Осоти з середньою освітою, пізніше вчитель початкових класів Яків Кириченко (1887 р. н.), репресований радянською владою [30, 76].
Було репресовано і ще одного організатора «Просвіти», в Красносілці, Якова Чоколовського (1879 р. н.), який «у 1920-ому організовував у селі „Просвіту“ й провадив агітацію за самостійну Україну» [30, 153].
Рада «Просвіти» систематично зверталась до жителів Чигиринського повіту. В одному із звернень говорилось: «Власно зове Україна своїх синів до боротьби за її кращу долю. Соняшний промінь волі розливається по нашій землі, але темні сили загороджують яскрявому полумью зразу розплавити вікову полуду кайданів тіла і душі, на костер освіти, щоб він своїм могутнім світом розвіяв ту темряву, котра хоче опанувати на Україні. Закладайте скрізь в повіті Т-ва Просвіти, допоможить нашому селянству Вільної України шляхом освіти дійти до кращого добробуту, до національно-культурного самовизначення. Памьятаймо: в єднанні сила. Єднайтесь з селянськими організаціями, допомагайте їм своєю культ[урно-]просв[ітною] працею» [37].
22-23 вересня 1917 року в Чигирині відбувся «передвиборчий повітовий з'їзд Селянської спілки» [27], серед організаторів якого був уже згаданий вище як просвітянин з Северинівки Андрій Хомутовський (Хомутівський) (1889 р.н., репресований радянською владою у 1937 році [31, 304]). Український соціаліст-революціонер, він був обраний Чигиринщиною кандидатом до Всеросійських установчих зборів. «Голосувалось два кандидати: Михайлюта — син селянина з вищою освітою, голова Селянської спілки — і Хомутівський — селянин, який здобув освіту власними силами, за пропаганду української соц[іал]-револ[юційної] літератури сидів у тюрмі, член народної управи і інших громадських організацій. Закритою балатировкою кандидатом в Установчі збори од Чигиринщини намітили Хомутівського» [27]. Згодом Андрія Хомутовського підтримали й виборці всієї Київської губернії і він став членом Всеросійських установчих зборів по Київському виборчому округу (список №1) від Української партії соціалістів-революціонерів, Селянської спілки і Української соціал-демократичної робітничої партії. Список цей відкривали лідери Української Центральної Ради Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Микола Ковалевський, Олександр Севрюк [21; 22].
Підрозділи Селянської спілки почали створюватись у волостях. Зокрема у Цвітній волосна Селянська спілка утворена 12 листопада 1917 року, а її головою обрано Карпа Циму [37], в 1930 році репресованого радянською владою [30, 149].
У Триліській волості перша Селянська спілка виникла у селі Северинівці, а потім — у Китайгороді, а згодом і волосний комітет Селянської спілки [38]. Ці події відбувались влітку — восени 1917 року.
Саме повітова «Просвіта» разом з повітовими організаціями Української селянської та Української учительської спілок у листопаді — грудні 1917 року налагодили випуск першої в краї україномовної газети «Чигиринські вісти». Видання очолив Андрій Гуля, який не тільки володів журналістською майстерністю, а й вірші писав. Кілька номерів цього рідкісного видання зберігаються у відділі газетних фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського [26, 139]. Газета виходила один раз на тиждень і мала чітке українське спрямування і активно висвітлювала життя на берегах Тясмину.
Нова українська влада приділяла увагу покращенню освіти в краї. На початку осені Міністерство народної освіти за клопотанням управління навчального округу дозволило відкрити змішану гімназію в містечку Олександрівці [18]. У приміщенні вищої початкової школи в Чигирині 20 листопада 1917 року теж відкрито змішану гімназію [38].
Разом з тим з коротких повідомлень газети «Чигиринські вісти» можна дізнатись про погіршення криміногенної обстановки у краї, посилення мародерства і анархії. У жовтні 1917 року здійснено спробу вбити директора цукрозаводу в Старій Осоті, коли він ловив злодіїв. У селі Бандуровому із споживчої лавки украдено 250 карбованців грошей та мануфактури на 200 карбованців. У Голиківській економії вкрадено 300 пудів хліба [36].
З фронту Першої світової війни через наші землі поверталися деморалізовані збільшовичені військові частини й окремі солдати: «А солдати ж нічого не знали. Як не воювать, то ше ж і краще. Та покидали винтовки, а як і принесли додому винтовки й усе. Та у вікна стріляли: у кого є там гроші чи шось, майно чи кожухи» [2,10].
Населення краю змушене було оборонятись від таких вояків. У жовтні 1917 року в Олександрівці та Несватковому трапилось два випадки самосуду над особами, які підозрювались у вбивстві сім'ї солдата [36]. У листопаді зафіксовано випадок убивства солдата у Старій Осоті [37].
Неспроможність Центральної Ради захистити національні завоювання та позбавити населення від «всіх можливих бандитів і грабіжників-вікнолазів, які останнім часом (...) почали здійснювати безжалісні пограбування та інші можливі безчинства в жахливих розмірах: безжалісно грабувати і бити мирних громадян, палити їх майно, забирати коней, вчиняти непотрібну публічну стрілянину, лайку, богохульство, бунти і таке інше, не лише вночі, а і серед білого дня» [3], змусила населення до формування воєнізованих загонів Вільного козацтва.
Тому непересічною подією для Притясминня та і всієї України стало проведення у Чигирині 3-6 (16-17) жовтня 1917 року Всеукраїнського з'їзду Вільного козацтва. На ньому побувало понад 200 представників від організацій Вільного козацтва з Київщини, Катеринославщини, Полтавщини і Херсонщини. На з'їзді прийняли статут та обрали керівні органи Вільного козацтва [23].
Вільне козацтво утворило свої сотні у різних куточках Притясминня, якими керувала повітова рада Вільного козацтва. Створювати громади Вільного козацтва дозволялось у кожному місті та селі незалежно від кількості жителів [36]. Зокрема існувала сотня в Олександрівській волості, яка намагалась активно впливати на життя. Вона, зокрема, заборонила заготовляти дрова для залізниці і цукроварень у лісі, але її рішення скасувало Генеральне секретарство внутрішніх справ [35].