зробились як два колодязі і аж потемніли в обід тільки сказала що хоче кислого молока і
добре що я звечора молоко поставила і скибку хліба в глечик поклала то воно якраз і
прокисло принесла їй кухлик а вона кухлика в руках втримати не може то я її поїла тим
молоком тільки півкухлика випила більше не змогла потім заснула увечері прокинулась я їй
м'яти заварила то теж півкухлика випила і знову заснула а в четвер зранку я своєї галочки не
впізнала вся потемніла личко темне і під очима кола і руки потоншали і теж зробились аж
чорні і вже нічого не хотіла їсти тільки води просила ковток вип'є і більше не може я від неї
не відходила питаю може щось болить у тебе нічого не болить тільки говорити тяжко каже
увечері там поля дуже широкі які поля дитино питаю там де росте срібна трава там де тато
ходить там як у траву зайти то мене й видно не буде бо там трава дуже висока росте і потім
мабуть гарячка у неї була бо питала чого кімната так хитається і темні кола по стелі звідки
взялися я при ній всю ніч сиділа слухала як вона дихає тяжко так дихала десь під ранок я
задрімала а коли прокинулась то знала що галочка вже ходить по тих полях де срібна трава
росте так вона полетіла що я і не побачила коли бо я би просила мене із собою взяти вона
мені й не снилася ніколи а я так хотіла хоч раз її усні побачити подивитися бо я на неї не
надивилась тепер я вже й не знаю де її могилка бо як робили новий цвинтар то дерева
порубали щоб більше місця було і ту сосонку зрубали під якою галочка лежала і той хрестик
дерев'яний що я поставила мабуть зогнив і слідів мені ніяких залишилось я тепер усе пташок
годую насипаю їм зерна і бублики їм кришу так як галочка кришила вони дзьобають собі а я
журюся питають мене чого журишся кажу за галочкою тужно мені, бо вже скільки років
минуло я вже скучила за моєю донечкою хотіла би до неї піти тільки до неї ні дійти ні
доїхати ні долетіти
голка у мене в руках мерехтить вона мені ніби до пальців приросла шити я сама від себе
навчилась не знаю звідки воно прийшло мама моя дуже добре шила тільки ж вона мене
нічого не вчила може воно само передалось я ще й голки в руках не тримала а вже знала що
вмію шити і як треба то пошию що захочу так я собі пошила спідницю ще як у школу ходила
другу зиму бо стара порвалась а мачуха нової мені не хотіла купити а в школу мені соромно
було в порваній ходити то думаю пошию собі спідницю як задумала то й пошила так мені
легко пішло і вишила собі поділ білими квітами то гарно було сама спідниця чорна а квіти
білі мачуха подивувалась питає це звідки в тебе така спідниця кажу пошила то вона
здивувалась як пошила ти шити не вмієш умію говорю і так почала я шити а вже потім і
люди до мене приходили знали що ніхто так як я не пошиє а я мірок не знімала навіть тільки
гляну на людину то вже знаю як шити щоб прийшлося впору і знала який кому фасон і який
колір буде краще і як сумна дуже жінка до мене прийде то я їй веселих квіток на спідниці
вишию то вона й повеселіє дивується потім у твоїй спідниці мені так добре ходиться що й не
хочеться скидати любили люди мій одяг носити казали це тобі сирітко такий дар від Бога
руки золоті і я раділа тільки дивно мені було дуже як це сталося що мої руки шити навчились
так ми й з Іваном зустрілися через шитво бо він прийшов до мене по спідницю материну ще
в лісі заблукав а дощ пішов то він перемок весь поки нарешті знайшов нашу хату то я його
нагодувала липового цвіту запарила щоб прогрівся всередині то він усе дивувався як то я
такі вишивки придумую а я їх у снах бачу і квіти і звірята мені сняться пташки різнопері то я
все зі снів вишиваю кажу то він мені пообіцяв з києва ниток привезти то я й зраділа привозь
кажу то він за тиждень вдруге прийшов привіз мені ниток і пряника великого як сонце
солодкий такий то я сміялась казала що і пряника цього десь вишию комусь на одежині щоб
йому солодко жилося ми з ним потім на танці часто ходили то я боса ходила і всі дивувались
що я боса тацюю а мені танцювати було легко так як шити ноги у мене землі не торкалися
все мені думалось що коли танцюю то по долівці квіти вишиваю то я так легко танцювала
щоб своїх квітів не поламати
голос у Івана був густий і лагідний мені все хотілось його слухати покладу голову йому на
плече і слухаю що він говорить часом не самі слова а голос слухаю бо все з голосу чути того
що слова не доказують або не можуть розповісти я все скучала за його голосом а у мене