голос тихий Іван сміявся що як я говорю то треба дуже вуха наставляти бо мене не чути то не
дивно бо я все життя в лісі жила від людей далеко і більше говорила із соснами з яблунькою
своєю з камінням із пташками аніж з людьми ліс я краще за людей знала з людьми тяжче ніж
із деревом ужитись а з тими що душею кривлять і правди не кажуть то найбільше тих що
скривдити хочуть тих треба остерігатись тому я тихо говорила бо із сосною чи з іншим
деревом як говориш то не треба голосно тільки думати почнеш то вона уже й чує Іван усе
дивувався чи мені самій у лісі не сумно я сміялась бо ж я у лісі не сама а як захочеш із
кожною травою поговорити то й дня мало буде і в лісі я завжди знала як із ким заговорити а
з людьми часом ніяк було розмови зав'язати бо люди все хочуть для себе щоб їм тільки було
добре а деревам нічого не треба у них і так все є тому мені в лісі було ліпше Іван теж звик
погодився щоб ми в лісі жили бо стало йому тут добре а мої сосни його теж полюбили казали
що в нього серце чисте нічим не поточене ні заздрістю ні ненавистю ні неправдою він теж
швидко навчився з ними говорити бо часом хтось прийде з міста чи з хутора і нічого не чує
що йому дерево каже не може розібрати бо серце в нього закрите у лісі треба щоб серце
відкрите було інакше тут жити не вийде
горище у нас тепле сюди ніякі вітри не завівають я тут цілими днями пересиджую до
морозів тут мої яблука й груші сушаться ті що на узвар та різні трави деревій звіробій
ромашка чорниця а ще гриби бо гриби я теж люблю на зиму сушити тут запахи так
попереплітались що й не кожен відрізнить де який але я кожен запах окремо чую вони
сотаються у повітрі я їх на пальці собі змотую щоб краще чути трави своїм запахом
розказують що вони уміють і як собі з ними раду давати я все запам'ятовую шию собі
спідницю щоб у гарному ходити бо був у мене шмат матерії чорний я у скрині знайшла тій
що по мамі і по ньому дрібні червоні квіточки розкидані а я ще золотого листя понашиваю із
тих ниток що із запахів насотались вишиваю і яблука жую ті що уже підсушені ноги босі всі
в порохняві бо на горищі всі порохи збираються і мені здається що я все знаю і уже все вмію
і мені боятися нічого що все на добре буде виходити і мої страхи відступають а ще на горищі
я книжки читаю бо мачуха не любить щоб я читала каже тобі воно ні до чого ліпше би хату
попідмітала бо павуки в усіх кутках порозводилися мені то байдуже бо павуків я теж гноблю
вони свої павутини тчуть як сніжинки я питаю у них як вони так навчилися кажу мене теж
навчіть так ткати вони сміються кажуть що мені не знадобиться так ми собі перемовляємося
то я їхні павутини не дуже змітаю мені жаль що я до школи тільки дві зими ходила а довше
мачуха мене не пускала казала тобі воно ні до чого то вона гнівалась що я читаю спершу я
ходила не спитавши то вона чоботи мої сховала і вже як сніг та мороз то тяжко йти бо можна
ноги відморозити а до школи мені годину треба було йти то ще до снігу босоніж я бігала всі
в школі дивувались а далі вже ні читати мені дуже подобалось то я все у дівчат книжок
позичаю і ховаюся щоб мачуха не побачила і так мені жаль що не вчилась я довше а то буває
сиджу на горищі і плачу як мені все надокучить і як журба до серця приступить і сльози такі
гіркі бувають із тієї журби розкочуються по цілому горищі як світлячки кажуть ангели
збирають сльози сиріт удовиць та убогих у кошики та беруть на небо поливають ними
небесні виноградники щоб лоза краще росла та ґрона повніше напиналися то можна буде
потім прийти до свого винограду подивитися як він виріс то я коли вже наплачуся мені й не
шкода нехай із моїх сліз виноград росте
губи закушую щоб не закричати за тобою очі заплющую міцно а сльози все одно через
повіки протікають так мені болить що голосу твого ніколи більше не почую на порозі ти не
станеш любов моя ти чуєш як я плачу за тобою
дзеркало у нас в хаті є тільки одне те що мачуха із собою привезла то вона його десь ховає і
тільки як зачісується виставляє на столі воно маленьке у ньому тільки лице й видно а те
велике що від мами було розбилось може його мачуха зумисне розбила бо їй здавалося що
воно її негарною показує хоча то неправда бо всяке дзеркало показує те що є а мамине
дзеркало було таке що я там себе на повен зріст бачила з голови до п'ят бувало стану й
придивляюсь до себе а мачуха з-за спини в'їдливо каже от уже красуня на себе видивляється