було б на що дивитись одна шкура та кості куди тобі там у красуні пнутись а я не того
дивилась зовсім бо я й не знаю гарна я чи не гарна я тільки хотіла знати чи схожа я на маму
хоч трохи чи ні бо мені все так хотілося на маму бути схожою тільки теж не могла добрати
чи схожа чи ні а мачуха все казала що я негарна то я й собі почала так думати Іван завжди
мені казав що я дуже гарна як тиха вода а я досі не знаю тільки думаю що очі в мене справді
гарні й такі як вода глибокі вони так як вода колір міняють то сірі то сині то зелені Іван казав
що у моїх очах можна загубитись як у моєму лісі бо він поки лісу не знав то часто блукав ще
він мене боса красуня називав це того що я боса любила ходити так я звикла бо все в лісі з
дитинства боса ходила перше того що черевиків не було а потім подобалося мені босою
ногою землю чути чи вона м'яка чи тепла чи зашкарубла бо дощу давно не було то вона
тріщинами розкривається і води просить і мох подобалося ногою чути густий і холодний мої
ноги знали ліс ще краще ніж очі
дім має свій запах так само як усе на світі має свій запах кожна річ має свій запах ложка
пахне інакше ніж миска вікна інакше ніж двері усе що стається пахне по-своєму радість
пахне інакше від смутку дім усі запахи збирає з роками бо все залишається те що у домі
діялось чим більше років хаті тим більше у ній запахів назбиралось але стара хата моє свій
один запах у якому всі решта зібрані такий що його з іншими не сплутати всі хто у домі жив
щось від себе залишають хто як жив той так і пахне може людини вже давно не бути а запах
від неї залишається як людина глибоко жила то й запах по ній глибокий такий як у трав
сушених ці запахи найдовше тримаються у нас удома пахне молоком трохи суницями трохи
сміхом моєї мами і трохи квашеною капустою але такою що вже перекисла цей запах моя
мачуха із собою принесла квашену капусту я люблю а запаху цього ні я всі вікна буває
повідчиняю щоб той запах кудись вийшов але він нікуди не дівається висить собі у повітрі та
й годі а по кутках під стелею його найбільше мачуха мало сміялась вона все сердита була то
й наш дім посмутнішав бо я сміятися спершу сміялась а потім уже стала боятись що мачуха
сваритиметься бо вона не любила як я сміюсь а вже як вона мене стала виганяти на мороз із
хати то мені було не до сміху а заступитись за мене нікому бо батька мого вже тоді не було і
вже тільки як ми з Іваном почали тут жити то у хаті сміху побільшало і запах квашеної
капусти десь дівся а замість нього пахло так як листя смородини пахне коли його у руках
потерти я казала Іванові що це він із собою цю смородину приніс Іван мені не вірив казав що
воно й було так а сміхом у нас удома справді дуже пахло бо ми з ним багато сміялися сміх
так дивно пахне що й не описати це якби змішати запах конвалій та запах пиріжків із маком
та родзинками та запах трави як вона після дощу пахне то може то було би щось на той запах
схоже часом ми їздили з Іваном на поділ гуляти спершу до микільської слобідки на трамваї
потім сідали на інший трамвай що вже прямо на поділ звідти їхав і ходили по церквах по
монастирях поки ноги нас носили і вже як находимось і зголодніємо то купували собі
пиріжків Іван із горохом а я з маком а як верталися додому все сміялись усю дорогу їдемо і
сміємось на весь трамвай і люди що там їдуть теж на нас дивляться і сміються а хтось
дивується з чого вони так регочуть а ми сміялись від щастя бо нам з Іваном дуже щасливо
було вдвох Іван весь час казав що нам усе пиріжки зі смішинками потрапляють а тієї ночі як
ми галочку зачинали то теж дуже багато сміялись і до і після а вдома у нас пахло медом і
горіхами потім Іван носив мене на руках навколо хати було би холодно бо серпневі ночі уже
холодні але руки у Івана такі гарячі і сам він аж пашів теплом я йому казала що у нього на
руках як біля печі лежати і ми все сміялись і сміялись а часом як було тепло ночували
надворі я стелила постіль нам під яблунею і ті ночі такі були безконечні я дивувалась що
небо гойдається над нами і зорі навколо нас розсипаються а зранку як попрокидаємось то у
мене волосся в росі і яблуневе листя у нього повпліталось Іван каже шкіра у тебе яблунева
ми в такі ранки яблуками снідали і сміялись так густо і все мені поки я галочку носила яблук
хотілося цілу зиму я їла яблука ніяк не могла наїстись а під кінець уже так було мені важко