— Козуб Володимир Петрович, — з такою самою готовністю відповів Бутько.
Козубові-Бутьку шістдесят один рік. Дивно склалася доля цього чоловіка. Дитинство та юність його минули в родині, глава якої довгі роки, до самої смерті, був глибоко й щиро переконаний, що все навколо нього — тимчасове, що все це переміниться, зникне, як страшний сон, а тоді почнеться справжнє життя, до якого треба ретельно готуватися. Петро Якимович Козуб, батько Бутька, був ювеліром і лихварем. За роки Радянської влади (а прожив він довге життя й помер у тридцять дев’ятому році, перетягнувши рік на дев’ятий десяток) він не працював жодного дня в якійсь установі чи на виробництві, але заробляв великі гроші.
— Письменники Ільф і Петров, — сказав з цього приводу Бутько, — не все вигадували. Були в нашій країні підпільні мільйонери. І їм, і їхнім дружинам та коханкам потрібні були золото, камінці, валюта. Бо не вірили вони в радянські гроші.
Ще в тридцятих роках Петро Якимович не раз казав синові: «Ось прийдуть німці, тоді буде порядок». Сина він учив німецької мови, тримав для цього справжню німкеню, з дванадцяти років почав залучати Володю до діла. Все треба було тримати в пам’яті, ніяких записів, ніяких розмов. Синок, коли дуже стомлювався за день, розмовляв уві сні, тож тато водив його до найкращих лікарів. І таки зарадили — перестав розмовляти.
Після закінчення середньої школи Володя хотів вступати до фінансового інституту, але у нього не взяли документи через соціальне походження. Хлопець виявився наполегливим, вчився самотужки. І чекав свого часу, готувався до нього…
Та в тридцять дев’ятому році схибив Петро Якимович: купив у підозрілої особи за безцінь великий, на дванадцять каратів, діамант. Спокусився… Був обшук, і все, що нагромадили вони за довгі роки, у них вилучили.
Сталося так, що на цей час син був у селі, де вони з татом придбали хату й діляночку. Коли повернувся — Петро Якимович уже лежав при смерті. Тільки й мовив синові: «Недарма французи кажуть: ніколи не тримай усі яйця в одному кошику…» Натякав на те, що тримав усі свої надбання у тайнику, який йому здавався абсолютно надійним: вони зробили його у стелі кімнати…
Після смерті батька молодий Бутько заочно таки закінчив інститут, влаштувався в цукротрест: спочатку плановиком, але дуже швидко його висунули на посаду заступника завідуючого відділом.
Коли почалася війна, він поїхав у село: втік від мобілізації. Там і дочекався німців, а тоді вже повернувся до Києва. Він одразу ж став у пригоді окупантам, бо не часто траплялися їм місцеві люди, які так бездоганно володіли б німецькою й так прагнули прислужитися. Бутькові пропонували посади і в поліції, і на радіо, але, за його словами, він рішуче відмовився. Сказав, що знається на коштовностях, на золоті, на дорогоцінних камінцях, і його спочатку потягли в гестапо, допитували, перевіряли, а потім запропонували посаду оцінювача.
— Мене попередили, — розповідав Бутько, — що за першу ж помилку я можу накласти головою. А помилитись було легко. Я мав на око визначати кількість каратів у діамантах, смарагдах, рубінах, оцінювати їх, визначати пробу золота, користуючись лише пробірним каменем.
Та Бутько не помилявся. За його словами, він, ризикуючи життям, вирішив зберегти від німців бодай частину коштовностей. Жив він у цей час в тому ж приміщенні, де містилася німецька військова установа, яка відала вилученням цінностей, у будинку на Петрівській алеї, займав там маленьку кімнатку в цокольному поверсі, біля підвалу. І свою «здобич» переховував у підвалі. Для цього зробив у підлозі схованку.
Так тривало аж до жовтня сорок третього, коли в тиху, за словами Бутька, установу, де він працював, приїхав із самого Берліна німецький капітан з російським прізвищем Кролов.
— Мабуть, з колишніх білогвардійців-емігрантів, бо говорив російською без найменшого акценту, — додав Бутько.
Цей фон Кролов приїхав ревізувати «тиху» установу на Петрівській алеї. Але, за словами Бутька, на нього був зроблений донос. Доніс їхній же працівник, місцевий, Матвій Букреєв. Спочатку Кролов поставився до Бутька добре, охоче розмовляв з ним як російською, так і німецькою, але після доносу викликав до себе, пояснив, у чому той звинувачується, і сказав, що вже віддано наказ яро його розстріл.
— Я зрозумів, що це не просто погроза, — сказав Бутько. — Наші вже були в Дарниці. Щодня німці розстрілювали сотні людей без усяких підстав. Я сказав Кролову, що все негайно поверну…
Він повів німця у підвал, показав схованку, все, що в ній було. За словами Бутька, він повторив батькову помилку — «поклав усі яйця в один кошик».