З моралістичною проповіддю «добра» й «добрости», просвітником виступає Куліш і в своїх романах. Культурництво — основний тон його взаємин з жінками. Як у сфері політичної акції він обмежується «боротьбою за слово», «проповіддю слова», так само і в коханні він обмежується листуванням з коханою жінкою, «словами», уникаючи зустрічі, побачення, рішучих, остаточних кроків. Він утримується здійсняти кохання: він шукає «ідеальних» виходів з кожної романічної ситуації, дарма, що шлях «реального» кохання зовсім не був би для нього неможливий.
Його кохання це — моралізаторство й менторство, культурницьке «просвітництво». На всіх романах Кулішевих виразно позначилася ця його тенденція «просвіщати» кохану жінку.
Ми звикли вірити в фікцію «я», в фікцію індивідуального й індивідуальности, підтримувати в собі і в інших ілюзію особи й особистого. Тимчасом, «я» тільки функція суспільства й кляси, політичних обставин, економічних умов, тільки частина й частка загального соціяльно-виробничого процесу.
Про кохання говорять як про інтимну справу людини, про замкнену ізольованість любовних переживань, про внутрішню зосередженість почуттів.
Поети звичайно описують любовне переживання в його космічній абстрактності, в його абсолютній піднесеній незалежності.
Поети творили ілюзію кохання, як ілюзію абсолютного почуття. Насправді можна було б говорити тільки про соціяльну обумовленість і соціяльну умовність любовного інстинкту. Кохання не є індивідуалістичне переживання. Переживання індивідуума, — воно є соціяльно обумовлене почуття; так само як і біологічно статевий потяг не є індивідуалістичне переживання, воно є прояв родового інстинкту, — отже заперечення індивідуальної самостверджености.
Кохання є соціяльне почуття. Воно деформується під впливом суспільних взаємин, клясової ідеології, смаків, мистецьких ілюзій. Досить переглянути історію Кулішевих кохань, познайомитись з його інтимним листуванням, щоб переконатись у цьому. Стиль Кулішевого кохання — функція соціяльної чинности.
Гніт суворого миколаївського режиму тяжить над Кулішем не тільки в сфері його мистецької й політичної діяльности, але й у сфері його індивідуальних настроїв і переживань. Не тільки в своїх ідеологічних переконаннях, але і в своїх найінтимніших переживаннях, в своїх романах він «детермінований», «невільний», «обумовлений», «функціональний», він цілком у владі соціяльно-політичної депресії.
Усі Кулішеві романи — абстрактні, вигадані, деформовані, ідеалістичні.
Куліш звик ховатись не тільки з своїми політичними поглядами, але й з любовними мріями. Він звик їх змінювати, затушковувати, ніколи одверто й до кінця їх не висловлюючи.
Історія Кулішевих романів це — історія спроб заховати свої думки, деформувати свої прагнення, зробити свої любовні визнання «льояльними» й «моральними». Як у своїх політичних поглядах Куліш ухиляється в моралізаторство, «просвітництво», в проповідь «слова», так само і в своїх любовних пригодах. Його кохання — його менторство й моралізаторство, вияв його «євангелістичного просвітительства», пророцького месіянства. Він свідомий своєї безсилости здійснити свою любовну мрію.
Політична забороненість, соціяльна депресія, громадське банкротство, творча примушеність, необхідність ховатись за псевдонімом, друкуватись incognito, — такий Куліш скрізь і завжди.
Як у своїй творчості він мусів вважати на цензурні заборони, мусів погоджувати свої писання з вимогами офіційної благонадійности, — такий він був і в своїх романах. Він не звик іти навпростець. Він звик обминати й погоджувати. Усі Кулішеві романи — зважені, погоджені; усі вони компромісні й опортуністичні.
Він погоджує з вимогами офіційної благонадійности розмови з Леонтієм Васильовичем, як і розмови з Лесею Милорадовичівною.
«Погодженість» — друга натура Кулішева.
З. Гуревич у книзі про Кирило-Методіївців «Молода Україна» (Х.1928) каже про «обмеженість, половинчатість та нерішучість, що лежить на соціяльній фізіономії Кирило-Методіївців». Перегляньте любовне листування Кулішеве: на його взаєминах з жінками, на його найінтимніших поривах і рухах серця лежить прикмета тієї самої обмежености, половинчатости й нерішучости. Куліш вагається не тільки в своїх соціяльно-політичних орієнтаціях і поглядах, але і в своїх закоханостях. Він опортуніст в романах і в громадському житті. Ліквідаторство й ліквідаторські тенденції виразно позначилися на його діяльності як лідера українського громадського руху, вони ж визначають і інтимний бік його життя.