Романічне приятелювання з Милорадовичівною та сподіванка на успіх у Марка Вовчка не могли сприяти налагодженню родинних взаємин Кулішевих. Олександра Михайлівна, малописьменна, з провінціяльними манерами, годилася для хутірського життя, але не для столичного.
Це надзвичайно характерно для Куліша, що періоди лагідного й мирного співжиття з Олександрою Михайлівною припадають на часи хуторянських захоплень Кулішевих, а періоди розходження на часи переїздів до Петербурґу.
Не дурно ж іще напередодні шлюбу 26 грудня року 1846 перед подорожжю за кордон Куліш писав у листі до Плетньова про Олександру Михайлівну:
— Повернувшись з-за кордону, я мусітиму ввести дружину в найкраще столичне суспільство. Провінціяльна її мова, поводження й недостатність освіти примусили б її в такому разі грати незавидну ролю.
В Петербурзі Куліш соромився хуторянської провінціяльности своєї дружини. Для столиці він мріяв про іншу жінку абож принаймні про блискучу й ефектну коханку. Будь-що-будь, попри всю обережність Кулішеву, проти репутації Дон-Жуана він не мав нічого.
Що взаємини Куліша з Марією Олександрівною не псувалися, — видко хоча б із того, що Куліш у Петербурзі знов узявся правити Вовчкові твори.
13 листопаду 1858 Оп. Маркович писав у листі до Куліша, дякуючи йому, що той «потрудився» коло «Панночки»:
— Дякую вам, — писав Оп. Маркович, — з усії душі і зо всього серця за прогляд щирий «Панночки». Щоб не було мені стидно, я вам правду скажу, що знав, що вона не мине ваших золотих рук…
Дякуючи, просив:
— Чи не могли б ви зробить велику ласку: перегледіть виписуємий од «Руського вісника» Курочкіним для «Искры» перевод «Козачки Одарки» і «Горпини»?
— Як ви уподобали «Мотрю» і «Ворошка козака»? — запитував Опанас Куліша в тому ж таки листі.
Тим часом у Марковичів виразно оформилася думка кинути Немирів і з провінціяльного містечка переїхати до Петербурґу. Марії Олександрівни не задовольняло немирівське життя, її тягло в світ, до культурних центрів, і вона з співчуттям приймала численні заклики своїх петербурзьких приятелів.
У вересні чи що року 1858 Опанас писав до Шевченка: «Думка в декабрі самим приїхать до вас, щоб розгледіть вас віч-на-віч, подякувать за зроблене і порадиться за себе надалі».
А в листі до Куліша з 13 листопада він призначає й термін — 15 грудня.
— Я б хотів пожить коло боку вашого: багацько б дечого пізнав невідомого мені, а коли, то й сам би доладу що зробив або хоч сказав — не по силі моїй, а по щирості.
З формуляру видко, що 15 грудня Маркович узяв у немирівській гімназії відпустку і, очевидно, — зазначає Ол. Дорошкевич, — десь у тих днях рушив разом із дружиною й сином.
Не пізніш 16 січня 1859 Марковичі були в Москві.[29]
У Москві Марко Вовчок познайомилася з деякими видатними письменниками, що вже високо цінили її твори: Максимовичем, Аксаковими. Максимович саме тоді редаґував слов’янофільський орган «Русская беседа» і був у найщільніших зв’язках із московськими слов’янофілами, зокрема — з родиною Аксакових, відомих своїм приязним ставленням до української літератури. Через Максимовича, як гадає О. Дорошкевич, Марко Вовчок і познайомилася з Аксаковими. Це припущення Ол. Дорошкевича має цілковиту рацію, але, взявши на увагу близьке приятелювання Куліша з Аксаковими, цілком ймовірно припустити, що саме через Куліша Аксакови довідались про Марка Вовчка, про її «Народні оповідання» та, може, навіть і про її намір приїхати до Москви.
21 січня Марко Вовчок з чоловіком і сином одвідали Аксакових. Віра Аксакова в своєму листі до Марії Карташевської з дня 22 січня 1859 р. переказує про ці одвідини:
— Вчора в нас був Марко Вовчок, тобто письменниця. Обличчя дуже добре, але просте; вона повинна бути дуже не дурна, але дуже конфузиться. Сьогодні вони вже їдуть до Петербурґу, там певне їм буде приємніше… Обставини ж їх дуже кепські, сумно було це бачити: дуже жалько, що ми не встигли з нею ближче познайомитись.[30]
22 січня Марко Вовчок виїхала з Москви і десь коло 23 прибула до Петербурґу.
Українська колонія, яка ще рік тому піднесла їй «золотий наручник», зустріла її як свого члена, як найближчого приятеля. 29 січня Марія Карташевська переказувала Вірі Аксаковій свої перші вражіння про Марка Вовчка:
29
Ол. Дорошкевич дає іншу дату: «не пізніше 21 січня». Та лист Віри Аксакової до М. Гр. Карташевської з 17 січня 1859 дозволяє нам пересунути дату, запропоновану від Дорошкевича, до 16-го січня. В листі Аксакової читаємо: «Суббота, 17 янв. 1859. Рассеянность Чижова, кажется, продолжается и теперь; мы его видели только раз на короткое время и он вдруг говорит, что у меня был вчера два раза Анд. Ник. Маркевич, но не застал меня дома. — Конечно, я не поверила, сказала ему что не Петерб. ли зто рассеяность, оказалась, что это другой Маркевич, именно муж сочинительницы».
30
Про кепські обставини й безгрошів’я Маркевичів згадує також і М. К. Чалий. Їхавши з Немирова до Петербурґу Маркевичі вже в Києві опинилися без грошей.
— Іду якось, — розповідає М. К. Чалий в своїх споминах, — здається, року 1858 повз один заїзний двір на Подолі (у Києві), дивлюся, під вікном сидять Марія Олександрівна й Опанас Васильович.
Зайшов я до їх: бачу, бідують люди.
Взяв я в них щось чимало «Оповідань», метнувся в гімназію, попродав, зібрав 50 рублів і одніс Опанасові.
За день сиджу собі в своїй квартирі під вікном, дивлюся — під’їхав мій Опанас на візникові в циліндрі, під пахвами повнісінько у його — для себе цигари, для жінки якісь ласощі, для сина іграшки — і всі 50 рублів витратив на дурниці, навіть візникові нічим було заплатити.