— Українська колонія в захопленні від Марка Вовчка, справжнє enrichement, навіть од Вовченка.
На це Віра Аксакова 2 лютого одписувала:
— Ваша українська колонія, мабуть, зіпсує Маркововчка, закрутять їй голову й зіб’ють з глузду, а поки вона мені здалась жінкою простою, без авторської самовпевнености, навпаки, дуже конфузилась… [не розібрано, певне: — Богдась] дуже милий, справжній степовий хохльонок.
Шевченко побачився з Марком Вовчком 24 січня, бо саме цьому дню присвятив він свою знамениту елегію «Марку Вовчку».
— Марко Вовчок, — як описував згодом Ів. С. Турґєнєв, була за окрасу й осередок невеличкої групи українців, що зібралась тоді в Петербурзі і захоплювалась її творами. То були: Шевченко, Куліш, Костомаров, Гр. Ґалаґан, М. Макаров, Вас. Білозерський, Лазаревські, Ан. Маркевич.
У листі з року 1859 писав Куліш до Ол. Огоновського:
— Тут закурили перед Вовчком фіміям із десятьох кадильниць. Втішався Маркович жінчиною славою… Жінка ж його була мовчуще божество серед хвалебного гімну: приймала наше славословіє, яко дань достойну й праведну; ніщо її не зрушало, не дивувало. Як хто приходив до неї з літературною візитою, бідаха Опанас не смів сидіти з гостем у жінчиному кабінеті.
Брала участь Марко Вовчок і в сходинах українських та російських літераторів, що відбувалися в будинкові чернігівської українки Варвари Яковлівни Карташевської (уродж. Макарової) на розі Ямської та Малої Московської.
Раз на тиждень сходилися сюди побалакати, погуляти в карти й повечеряти товариство, що його членам були: Турґєнєв, Пісемський, Некрасов, Ф. Тютчев, П. В. Анненков, Т. Шевченко, Жумчужніков, Костомаров, Білозерський, Куліш, М. Макаров.
На одній з вечірок читала Марковичка свою «Інститутку».
«Добродетельные малороссы, — розповідав з легкою іронією Ів. С. Турґєнєв, — брались за голову при имени “Институтки” и умиленно твердили: Шекспир! Шекспир!»[31]
З перших же днів після приїзду Марковичів до Петербурґу найближче став до М. Вовчка Куліш:
— Чу-дес-но! Це буде щось високо естетичне. Але, як ви дали мені прочитати, то, щоб не псувати мені цієї приємности, прошу вас сховати десь далі до скінчення… Яка красавиця ваша муза! — звертався Куліш до Марковички, прочитавши якийсь із її рукописів.
26 січня 1859 Куліш з піднесеною радістю повідомляв Милорадовичівну:
— Марко Вовчок, про которого я писав до Вас, приїхав сюди. Велике буває чоловіку щастя, як є що гарне слухать або самому говорить до такого, що душею зрозуміє.
Марко Вовчок уміла його слухати, уміла «до його душі промовляти». Куліш, завжди меланхолійний, сумний, відчував себе бадьорим, радісним і живим.
— Тепер Марко Вовчок коло мене… Він мені сизим голубом гуде і соловейком співає. Він мене з великої туги визволяє. Він мене на світі задержує.
Голубом, голублячи, приголублюючи… Соловейком щебечучи…
Задля Марка Вовчка ладен був Куліш порвати й з Милорадовичівною.
— Знаєте що? — писав Куліш до Милорадовичівни 26 січня 1859, захоплений своїми новими вражіннями від Марка Вовчка. — Коли не почуваєтесь на кращу жизнь, ніж оте все панство проваджує, і за дурницю вважаєте високі наші погляди на чоловіка і його діло, то покиньте мене тепер. Перестаньте до мене писати. Це мені не велике ще буде горе; бо тепер Марко Вовчок коло мене.
Усе, увесь світ замкнувся для Куліша в Марко Вовчкові. В ній, саме в ній він знайшов ідеал нової «емансипованої», незалежної жінки і перед Милорадовичівною ставив категоричну вимогу: абож порвати з панським оточенням і піти слідами Марка Вовчка, абож порвати з ним, Кулішем. Йому здавалось, що все, чого бажав, шукав, прагнув, він знайшов у Марко Вовчкові.
— Ессе femina!
Для нього більш нічого не треба було.
Альфред де-Мюссе й Шопен не знали більшого щастя коло Жорж-Занд, як він коло Марка Вовчка.
Минали тижні.
Куліш був завжди Куліш. І в своїх взаєминах із Марком Вовчком він лишався такий же, як він був і з усіма жінками: вибагливий, нестерпний, виключний, з надзвичайними вимогами, з дивовижною самовпевненістю.
Отую маніру ставитись до жінок — з пихою й зневагою — він зберігає і в своїх взаєминах із Марком Вовчком.
31
В листі з 23 квітня 1859 р. Віра Аксакова запитувала М. Г. Карташевську: «Кажуть вийшла “Інститутка” Маркововчка?»