«Найбільше нам не подобалося, — каже О. Кониський, — що Куліш розмовляв з нами російською мовою, не зважаючи на те, що я й Пільчиков декілька разів починали розмовляти мовою українською».
Це так схоже на Куліша: лідер тодішнього українофільського громадського руху, він навмисне розмовляв російською мовою. Цієї маніри суперечити й протиставляти себе іншим не зрозумів Кониський.
Приймали Куліша в Полтаві як визнаного проводиря. На його пошану українська громада улаштувала обід в залі міського саду. Внесок, як на той час, був досить високий — 3 карбованці сріблом. Записувались протягом трьох днів і 7-го припинили запис, бо записалось на обід понад двіста осіб, а більше заля не могла вмістити.
Обід, що відбувся 9 травня, й промови на обіді носили урочистий, помпезний характер: імена Куліша й Шевченка були проголошені, як імена визнаних ідеологів і ватажків українського руху. Обід кінчився дуже пізно, й більшість публіки проводжала Куліша до його помешкання з музикою!
Вранці другого для полтавці з такою ж урочистістю проводжали Куліша до першої поштової станції.
Куліш з Полтави поїхав в Василівку до матері Гоголя, де Кулішеві дуже подобалося і де він любив гостювати. З Василівки 10 травня Куліш писав Шевченкові, малюючи своє перебування в Полтаві та цей славетний бенкет.
— Полтавці, зазвавши мене до себе на бенкет, жалкували, що Ви до них торік не завітали. Скільки не було там на бенкеті речей поважних, то знай Ваше славне й шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що десь далеко живе на чужині. Пили не раз за Ваше здоров’я й просили мене вблагати Вас, щоб Ви хоч на ту весну пошанували Полтаву, явивши їй свою кохану й шановну персону. Оцеж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю Вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут бо не то пани й паненята, а всяка душа письменна й щира з Вашим Кобзарем, наче з яким скарбом дорогим, носиться, та хутко й книжок їм буде не треба, бо повитверджували вже всі Ваші стихи на пам’ять — і тривайте, чи не по Кобзареві й Богу моляться.
Тоді саме в Пільчикових Куліш зустрів і познайомився з молодою вродливою панночкою — Ганною Павлівною Рентель: «Козявка», як її звали в вузькому колі близьких знайомих. На панночку справив велике вражіння сам Куліш, ця урочиста його зустріч в Полтаві, тріюмфальний нічний факельцуґ, помпезний бенкет, проклямативні промови. Куліш здався їй справді особою виключною й добірною. Кулішеві теж сподобалась ця гарненька молода дівчинка, що з побожним дивуванням розмовляла з ним і питала в нього порад: як жити й що робити!
Ганна Павлівна Рентель була дочка дідича, що йому з великих колись маєтків дістався в спадщину тільки маленький хутір Ганнинський біля Диканьки.[48] Наїжджаючи до Полтави, Рентелі завсігди винаймали кімнату в матері Пільчикових, і саме через Пільчикових Куліш і провадив листування з своєю «Козявкою».
Куліш любив подвоювати романи. Розпочинаючи один, він паралельно розпочинав і другий. Йому подобалося снувати разом нитку двох кохань. Він не уникав подвійности, подвоєної а то й потроєної схожости одночасних романів. Книгозбірню почуттів він комплектував дублетами захоплень. Це удосконалює техніку любовних способів.
Куліш волів мати в своєму розпорядженні асортимент романів. Коли на роки 1857–1859 припадають два романи, один з Милорадовичівною й другий з Марком Вовчком, то на роки 1860–1862 припадають так само два рівнобіжні романи, що одночасно почались і одночасно закінчились, з Глібовою та з Рентель.
Паралельні кохання надавали певної геометричної стрункости почуттям. Вони ритмізували почуття, робили їх чіткіш і конструктивніш. В подвоєному, в потроєному почутті розкривається його логіка, його схема, та раціональна чітка формула кохання, що робить його розумним, ясним і тверезим. Мати одночасно три-чотири романи — дійти довершености в почутті.
Куліш кохає — Куліш експериментує і менторствує. На його любовній манірі виразно позначився стиль доби. Він об’єднав маніру Лева Толстого з манірою Стендаля, моралізаторське менторство першого з раціоналістичним і холодним експериментаторством другого.
«Стендалізм» Кулішів, його романічна теорія (теорія його романів) полягає саме в науці любовних повторів. Ритмічна повтореність почуття, ототожнення й уподібнення кохань, — в цьому полягає сенс одночасних Кулішевих захоплень.
З наших слів можна зробити висновок, що з Куліша справді був якийсь розпусник, «Дон-Жуан». Ба ні! Для Куліша подвоювати або потроювати кохання значило, кінець-кінцем, не більше як тільки подвоїти або потроїти листування.
48
Микола Іваненко. З життя О. Я. Кониського (Нові матеріяли). «Україна» 1929, березень — квітень, ст. 65–69.