Выбрать главу

7 серпня року 1860, певно невдовзі після знайомства з дівчиною, Кониський пише вірша під назвою «Думка» з присвятою «Г. П. ф-Р — ь»!

Нехай марно я загину, Пропаду в неволі, Тебе ж, серце, не забуду, Дівчинко, ніколи. Молитися щодня буду Богові за тебе: І вимолю тобі щастя І долю із неба.

«Щодня буду молитися, щоб мерщій умерти». Він закаже товариству вирити могилу на тій самій горі, де сьогодні сиділа кохана дівчина.

Як спочинеш, біля ліжка Я буду стояти; І од тебе усе злеє Стану одвертати І комашці спуститися Не дам над тобою. Як квіточку, як пташечку Доглядати буду.

Метеликом він сяде їй «на ручки».

Не руш його дівчинонько, Не виганяй з хати, Бо то буде душа моя Мотильком літати. Політає — надивиться, Й полетить на небо, Й знову стане молитися Богові за тебе На хуторі Ганнинському.

Вірші Кониського, треба визнати, досить сантиментальні, досить не блискучі. Вони наївні, ці типово-альбомні, трафаретні й банальні вірші. Вони такі ж незграбні й недоладні, як і любовні вірші Костомарова. Вол. Іваненко, оцінюючи ці вірші, каже про «свіжість, щирість почуття, позначеного юнацьким ідеалізмом», про «глибоку їх інтимность». Не заперечуємо!.. Закоханий в гарну панночку судовий панич був щирий, писавши штамповані альбомні вірші:

Як голубку од ястреба, Як ягня од звіра, Так я тебе од недолі Ховатиму щиро.

Щирість любовних визнань — банальна. Немає нічого банальніше від цього визнання: «я вас люблю»! Поети-професіонали уникають щирости, бо вони уникають штампів; вони воліють почути не таку фразу: «Ви написали щирі вірші», а «Ви написали бездоганні вірші».

Кониський і Куліш конкурували перед панночкою Рентель не тільки в коханні, але й як поети.

Про другій приїзд Куліша до Полтави восени 1861 р. О. Кониський розповідає:

«Другого разу Куліш одвідав Полтаву наприкінці серпня р. 1861, повертаючись з-за кордону. Він опинився тоді на помешканні мирового посередника, спільного нашого знайомого, І. Д. Стефановича. Прийшовши до мене вранці, він запросив до себе мене, Пільчикова й молодого поета В. С. Кулика послухати твори одкритого від нього десь в Добруджі нового українського поета (нащадка запорожця), який, за його словами, не поступиться щодо таланту й перед Шевченком. Певне, ми полетіли. Куліш прочитав нам спочатку декілька дрібних поезій, потім “Дунайську думу” й велику поему “Великі Проводи”. Читав він просто, хорошо; але читане не справило жодного вражіння на слухачів і ніхто з нас після того, як він кінчив читати, не висловив ані похвал, ані закидів новому поетові. Коли ж Куліш спитав про мою думку, я сказав одверто, що в зачитаних поезіях жодної поезії нема — проза, та й проза не завжди добре римована. Куліш подивився на мене звисока і, нічого не відповівши мені, поклав рукописа в валізу. Після від’їзду він довгий час нічого до мене не писав. Причина мовчанки з’ясувалася тільки наприкінці року, коли в “Основі” з’явилися читані нам твори “нового поета” за підписом Куліша. Тоді я зрозумів, що самолюбство автора було зачеплено висловленою від мене думкою про його поетичні твори».

Куліш в листі до Каменецького писав трохи інакше:

— Прочитав я в Полтаві декому твори Дунайського поета, й всі прийшли в захоплення. Я радію з своєї знахідки.

Авторське самолюбство ніколи не можна відокремити од особистого. Кониському не сподобалися Кулішеві вірші; тим часом панночка Рентель віддала перевагу Кулішеві, як поету й як людині. Різкі одзиви про Куліша — Кониський протягом всього життя одзивався про Куліша досить неґативно — були підказані почасти ревнощами.

Кониський ревнував кохану дівчину до Куліша. Він сватався був до панночки Рентель, але йому не поталанило з коханням. Чи то в наслідок особистого жіночого вподобання або смаку, чи таки стежку йому перейшов Куліш, — ми не знаємо всіх подробиць. Одне можна сказати, — Кониський категорично був переконаний, що «Козявка» кохає не його, а Куліша.