Приголомшуючи свою змисловість, він волів одійти вбік і збоку стежити за романом коханої жінки.
Цікавість — одна з прикмет ревнощів. Є певна садистична втіха, ревнуючи, знати всі подробиці зради. Куліш писав Каменецькому про Марка Вовчка:
— Мені дуже цікаво знати всі подробиці її другого роману.
— Стежити за нею буде для мене дуже цікаво.
— Кожен рух і слово її тепер для мене буде предметом психологічного розгляду.
Це не випадкові слова, що вирвались у Куліша ненароком. Це не «гарна міна в кепській грі», як може здатись на перший погляд. Це сподівані визнання. Це програма чинности!
Штовхати жінку в обійми іншого й, відходячи вбік, збоку спостерігати «подробиці» іншого роману, це Кулішева idée fixe, що в різних відмінах проявлялась протягом цілого його життя. Це в нього стала система! Куліш завжди однаковий. Він настирливо переконує Милорадовичівну вийти заміж, він радіє, що Глібова не кине чоловіка, він штовхає Марка Вовчка в обійми Турґєнєва. Він радить панночці Рентель, закоханій в нього, взяти шлюб з іншим.
Не запідозрюймо Куліша в лицемірстві й моральній гнилизні. Такі підозріння надто легкі. Тимчасом Куліш не Тартюф і не Юдушка Головльов, не мольєрівський і не салтиковський персонаж.
Справді, поради Кулішеві досить двозначні, але, все-таки, це не тільки обережність, сподіванка на «кохання втрьох», не цинічні холодні розрахунки на адюльтер. Це певна внутрішня тенденція, хоробливий наростень на глибокому й щирому почутті. Коли можна було б казати про «платонізм в адюльтері», то саме на взаєминах Куліша
<кінець вставки>
й позначилася ця ґротескна й безглузда форма кохання: бути «платонічним третім» в коханні інших двох. Знаючи, що Куліш в коханні уникав побачень і зустрічів, віддавав перевагу «коханню до далекої», бажав мати не коханку, а кореспондентку, «близьку-далеку душу», ми, очевидячки, натрапляємо на випадок своєрідного тікання в душевне підпілля, на глибокий внутрішній злам.
В 60 роках на перший плян були висунуті питання нового оформлення побуту, перебудови родини на нових принципах. Люди 60 років несли революцію в сферу особистого й родинного побуту; вони не тільки проголошували нові принципи людських взаємин, але й робили спроби послідовно перевести їх у власне життя.
М. Піксанов у передмові до книжки Т. Богданович «Любовь людей шестидесятых годов» пише:
«Визнання рівноправности й свободи жінки в коханні та шлюбі та зречення власницьких бажань чоловіка — оці два принципи прийняв і виправдав у своєму власному житті Чернишевський. Цю переконаність, що її він купив дорогою ціною власного досвіду, він перелив і в свій роман “Що робити” і в своїх читачів. Те саме завдання: перемогти в собі власницькі бажання — стояло і перед П. І. Боковим і перед Н. Д. Шелґуновим. Розв’язати це завдання було важко, боляче, та його розв’язали, — і в цьому допомогли не тільки високі особисті моральні сили та обдарованість названих діячів, але й той визвольний світогляд та певність, що в ній вони жили. Для них питання особистого щастя були пов’язані з проблемами соціяльних реформ, громадської поведінки, революційної чинности нарешті. Вони не хтіли “щастя в кутку”, особистого й родинного благоденства. Свою особисту долю вони зв’язували з колективом, вони підкоряли її громадській дисципліні. Це й давало їм величезну силу».
На зміну дворянству й дворянсько-поміщицькому февдальному режиму йшов новий кляс, кляс буржуазії. На арену виступав різночинець, що ніс з собою нову психіку, нові соціяльні звички, відмінні громадські погляди й переконання.
Чернишевський, Шелґунов, Міхайлов, Сєченов належали до аванґарду різночинської інтеліґенції. Куліш стояв на чолі української різночинської інтеліґенції й його листування 60 років з панночкою Рентель показує, як глибоко зміна протилежних кляс позначилася на ідеології того часу.
Родина — перший осередок суспільства. В ній найбільше залишається рештків минулого. Її треба було наново перечистити від сміття давніх поглядів і перебудувати на нових розумних принципах. Треба було перебудувати родину, перебудувати кохання, шлюб та шлюбні взаємини чоловіка й жінки.
Покоління 60 років, як це показав Плеханов у своїй книзі про Чернишевського, поділяло ідеологічні погляди утопічного соціялізму з його провідним гаслом «думка керує світом». Люди 60 років були раціоналісти. З їх теорії «розумного егоїзму» виходило й їхнє ставлення до родини й шлюбу. В основі родини й шлюбу повинні лежати воля й рівність. В минулому родина була побудована на цілком протилежних основах. Тоді панував деспотизм чоловіка, рабство жінки й дітей, почуття було сковане.