Мені раптом пересохло в роті од його пророцтва, і я почав пити одну за одною. Подумки я протестував: «Ілля — божевільний. Не слухай. Прокопе. Ти сам знаєш, що треба робити. Це баламути. На словах вони — одне, а в душі теж хотіли б почати заново, та не мають відваги і котяться за інерцією. На себе будуть колись нарікати. А ти йди своєю дорогою…»
Пиятика дійшла такого розмаху, що стала ніби роботою. Пили сквапно, мовчки, ненаситно, як самозречені.
— Аборигени,[8] — пробурмотів я.
— Що ти сказав? — затермосив мене Ілля, звісившись наді мною. — Що ти верзеш?
— А-бо-ри-ге-ни… — Я сп’янів. — Череда, орда, латифундія, рента, розтоптане сумління.
— На, — Ілля подав мені чиюсь наповнену кварту.
Серце вистукувало ковальським молотом. Я ледве сидів, обтяжений вином. Я ще бачив, як звалився під стіл Молотковський, відтак Головацький, і зрадів: я ляжу останній і нічого їм не виляпаю.
Біля вуха хропів Ілля. Не хропів, а декламував:
— Мовчи! — закричав я, але тут же зрозумів, що це я, плету казна-що. Зціпив зуби, затулив долонею рот, але звідтіль булькало-воркотіло: — Як-то на світі поживати, яке собі занятіє мати?…
Остання крихітка свідомості забила на сполох; зараз я почну сповідатися. Зараз викажу себе з головою. Та раптом вдруге цього дня явився батько. «Встань», — звелів він. «Встаю…» Я підняв голову, але на ноги мені звалилась цісарева статуя.
— Пусти, — заблагав я.
Він мов оглух. Тоді я запитав цісаря:
— Ваша світлосте, коли скасоване рабство?
Цісар блаженно засміявся:
— З часу заснування моєї імперії.
— А що таке політика?
Цісар зірвався з долівки і крізь відхилене вікно майнув на постамент. «Почекай же, — думав я собі, - ти од мене не втечеш! Я тобі нічого не можу вдіяти за ту містику, котру ти розплодив у Колобродах, та я з тебе душу висотаю». Я рушив до нього. Тепер на ньому була маска (снігова чалма, два носи і дві пари брів. Він, здавалося, був наляканий моїм наближенням, та намагався не подати знаку і посміхався.
— Кажи! — гукнув до нього.
— Це надзвичайно велемудра забава, — пробурмотів він.
— А війна?
Цісар насупився.
— Брехня! — закричав я щосили. Небіжчик Клаузевіц проповідував інше: що війна і політика…, що війна і політика — дві повії, обидві голі, але одна носить намисто на шиї, а друга без нього. Весело? Нікчема ти! Після цього не хочу тебе бачити, здохляку! Чув?
Цісар оскаженів. З його обличчя звалився один ніс. Мене лихоманило, але я не замовк.
— Слухай ти! А чи не скажеш мені, що цінніше — скарб чи влада? — Я ще не міг відмовитися від спокуси що-небудь вивідати для себе.
— З деякого часу — влада, бо це золотий процент, — просичав цісар.
— Процент!.. Процент?! — Я отямився, з моїх очей текли сльози. За два кроки від мене перед статуєю скульбачився Ілля.
— Гордію!
— Що-о-о?
— Замерзнеш, друже. Ходи, проведу тебе до хати. Ілля цокотів зубами, попід очима в нього засиніли підкови.
— Кріпися, — мимрив я. — Богу душу оддаси. Я… Я гартований.
Ми з бідою добрели до його домівки і впали на ліжко.
Прокинувся я годин через три. Від болю розліталася голова. Було прикро і шкода себе: я ж так добре почав!
Під важкою, ретельно набитою периною хмар на тиху дрімоту хилився ще один день життя. Щиро побалакати б з ким-небудь. Бодай побалакати…
Сьогодні я вийшов з дому пізніше. Ревека вже, повертається з крамниці. Іде весела, розмітаючи кришталеві бризки снігу. Шехтман — неймовірний єврей: підходить настрій з кимось посміятися — сміється, треба поплакати — то плаче за компанію. Видко, поборгував Ревеці чи щось приємне шепнув. А вона малим тішиться. Лише раз ще перед війною, — було це серед літа, і я стрів її пізно вночі, - щось змусило її спалахнути, як зірницю в глибині небес. Стрів я її з мішком, а подейкували, що Ревека охоча до чужих курей. Світив місяць. Ревека стурбовано посторонилася на стежці, та в мішку, наче на зло, пискнула курка.
— Звідки, Ревеко? — спитав я. — Бродиш понад Дністром, як русалка.
8
Тут вжито в значенні — люди з закостенілими традиціями. Австралійські аборигени, наприклад, вірять у тотемічні символи. Безглузді традиції — непорушний закон для аборигенів. Він прив’язує їх до легендарного минулого, прирікаючи на первісну дикість. Австралійські аборигени загнані в резервації, негласно присуджені на винищення.