Що ти нездужаєш. Ах, няню люба…
О люба, люба нянечко, скоріше
Скажи ж мені, що передав коханий?
Мамка То слухайте ж: коханий ваш сказав,
Як чесний чоловік, шляхетний, добрий…
Я присягаю вам… Де ваша мати?
Джульєтта Де мама?.. Як то де? Звичайно, вдома;
Де ж бути їй?.. Як дивно ти говориш:
«Сказав він так, як чесний чоловік,-
Де ваша мати?»
Мамка Люба синьйорино!
Іще й кипить! Ну, ну! Оце якраз
Припарка на мої кістки недужі!
Тоді сама влаштовуй власні справи!
Джульєтта Та годі вже! Ну, що ж сказав Ромео?
Мамка Чи відпускають нині вас на сповідь?
Джульєтта О так.
Мамка То до отця Лоренцо йдіть:
Там в келії чекатиме жених,
Щоб нині вже собі за жінку взяти.
Ач, кров одразу збіглась до обличчя.
Пашить, мов жар,- це від моїх нозин!
Ідіть до церкви. В мене інший шлях:
Драбину принесу, щоб міг ваш любий,
Стемніє ледь, до пташечки своєї
Залізти у гніздечко. Вам то радість,
Мені ж- важкий тягар. Та прийде час -
Вночі тягар нав’ючать і на вас!
Я на обід іду. Ви ж поспішайте.
Джульєтта Спішу до щастя! Нянечко, прощайте!
Виходять.
СЦЕНА 5
Келія брата Лоренцо.
Входять брат Лоренцо й Ромео.
Брат Лор. Хай небо шлюб оцей благословить,
Щоб потім нас не покарало горем!
Ромео Амінь, амінь! Нехай приходить горе,-
Не зможе переважити воно
Тієї радості, що за хвилину
Переживу я серцем біля неї.
З’єднай лиш нам святим обрядом руки,
Й хай прийде згубниця кохання - смерть,
Аби я встиг назвать її своєю!
Брат Лор. Бурхливі радощі страшні, мій сину,
Бо часто в них бурхливий і кінець.
їх смерть у торжестві, вони ж бо гинуть,
Як порох і вогонь, у поцілунку.
І найсолодший мед гидким здається,
Бо надто вже солодкий. Він псує
Надмірністю своєю апетит.
Люби, та міру знай, і ти найдовше
Любитимеш. Хто надто поспішає -
Спізняється, як той, що зволікає.
Входить Джульєтта.
Ось і вона! Така легка нога
По плитах цих ще зроду не ступала.
Коханці пройдуться по павутинці,
Яка літає літом у повітрі,
І не впадуть. Так, суєта легка!
Джульєтта Добривечір, духовний отче мій!
Брат Лор. За нас обох подякує Ромео.
Джульєтта Я і його вітаю, бо інакше
Нема за що складать мені подяку.
Ромео Джульєтто люба! Коли в тебе в грудях
Від щастя серце б’ється так, як в мене,
І можеш краще виявити радість,
Знайди слова, яких мені бракує,
І всолоди повітря навкруги
Ласкавим подихом своїм, нехай
Мелодія чудова слів твоїх
Змалює те блаженство чарівне,
Яке ми відчуваєм в цю хвилину.
Джульєтта Любов багата ділом - не словами,-
Й пишається собою без прикрас.
Той, хто свої скарби злічити може,
Той лиш жебрак. Але моя любов
Така велика й так зросла безмежно,
Що я злічить не можу й половини
її скарбів…
Брат Лор. Ходім! Святий обряд
Благословить вас. Я ж бо вас тепер
На самоті нізащо не покину,
Аж доки не зіллю вас в плоть єдину.
Виходять.
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Верона. Міський майдан.
Входять Меркуціо, Бенволіо, паж та слуги.
Бенволіо Ходім звідсіль, прошу тебе, Меркуцьйо!
День душний, і гуляють Капулетті.
Як стрінемось - без сварки не минеться,
Бо в дні жаркі кипить шалено кров.
Меркуціо Ти мені нагадуєш одного з тих молодців, які,
ввійшовши до таверни, ляскають своєю шпагою па столу й гука-
ють: «Дай боже, щоб ти мені не була потрібна!» - а після другого
келиха штрикають нею в слугу, коли в цьому немає ніякої по-
треби.
Бенволіо Та невже ж я подібний до такого молодця?
Меркуціо Ще б пак! У гніві ти один з найгарячіших зади-
рак в Італії: як зачепиш тебе, ти починаєш лютувати, а як розлю-
туєшся, чіпляєшся до всіх.
Бенволіо А далі що?
Меркуціо А далі те, що якби тут було двоє таких, як ти,
то скоро не залишилося б жодного, бо вони один одного вбили б.
Ти!.. Ого! Та ти здатний зчепитися з чоловіком за те, що в нього
в бороді на одну волосинку більше чи менше, ніж у тебе; ти ладен
зайти в сварку з чоловіком, який лускає горіхи на тій підставі, що в тебе очі горіхового кольору. Ну, чиє ж око, опріч твого, може
побачити в цьому привід до сварки? Таж у тебе в голові повно
сварок, як у яйці жовтка й білка, дарма що через численні колот-
нечі твоя бита голова така ж порожня, як і порожнє вилите яйце.
Полаявся ж ти на вулиці з якимось чоловіком за те, що він каш-
ляв і тим збудив твого собаку, який дрімав на сонці. Чи не ти
вилаяв якогось кравця за те, що той одягнув свій новий каптан, не дочекавшись великодніх свят? Хіба не ти зчепився з якимось