І через те їй ніч найбільш пасує…
Прийди ж, о ніч, матроно в чорних шатах,
Така поважна й добра, та навчи,
Як виграти мені, програвши, гру,
Яку ведуть два непорочні серця…
Цю дику кров, яка бушує в скронях,
Прикрий мені своїм покровом чорним.
Аж доки ця любов сором’язлива
Не перетвориться в мені на смілу
І не збагне, що в щирому коханні
Любовні вчинки - скромності повинність.
Прийди, о ноче! О, прийди, Ромео,
Мій день вночі, прилинь же разом з нею
І заіскрись мерщій на крилах ночі
Біліш за сніг на ворона крилі!
Прийди, о ноче, і ласкава, й люба!
Ніч чорнобрива, дай мені Ромео!
Коли ж помре він, то візьми його
І роздрібни на зірочки маленькі,-
Він так тобі осяє небеса,
Що закохається весь світ у ніч
І перестане поклонятись сонцю.
Собі купила я чертог кохання,
Та в нього не ввійшла! Я продалась,
Та мною ще не володіють… Ах!..
Мені цей день такий нудний і довгий,
Як ніч малій дитині перед святом,
Що жде й діждатися не може дня,
Щоб одягти готові вже обновки.
Ось няня йде! Несе мені звістки…
Входить мамка з мотузяною драбиною.
Як небо, красномовний той язик,
Який мені говорить про Ромео.
Ну, няню? Що нового? Що це в тебе?
Ти для Ромео добула драбину?..
Мамка Так, так, драбину…
(Кидає її додолу)
Джульєтта Що сталося?.. Чого ламаєш руки?..
Мамка Жахливий день! Він вмер, умер, умер!
Пропали ми, пропали, синьйорино!
О горе!.. Він загинув, вмер, убитий!..
Джульєтта Невже ж і небо може бути заздрим?
Мамка Не небо - ні, але Ромео може…
Ромео, о Ромео! Хто б подумав?
Джульєтта Що ти за дідько, що мене так мучиш?
Від цих тортурів заревли б у пеклі!
Ромео сам себе убяв? Кажиї
Скажи лиш «так», і це коротке слово
Мене скоріше отруїти зможе,
Ніж смертоносний погляд василіска.
Я вже не я, якщо ти скажеш «так»,
Якщо нараз заплющились ті очі
І ти мені відповіси лиш «так»…
Убитий - вимов «так», а ні - то «ні»,
Ти вирішиш одним коротким звуком:
Блаженства сподіватися чи муки!
Мамка На власні очі бачила я рану -
Рятуй господь! - отут, на грудях мужніх…
Нещасний труп, нещасний труп кривавий!
Блідий, мов попіл, весь в крові лежав…
Кров запеклась… Я глянула - й зомліла!
Джульєтта О серце, розірвись! Вмить розірвись,
Банкрут нещасний! Очі - до в’язниці!
Закрийтеся назавжди для свободи!
Нікчемний прах, вернися знову в прах,
Спочинемо з Ромео у гробах!
Мамка Тібальт, Тібальт! О мій найкращий друг!
О ввічливий Тібальт! Шляхетний, чесний!
І дожила ж я до твого сконання!
Джульєтта Як? Буря ця лютує з двох боків?
Ромео вбито, і помер Тібальт?
Кузен мій любий і коханий муж?!
Сурми ж, страшна сурмо, загибель світу!
Хто житиме, коли цих двох нема?..
Мамка Тібальт сконав, Ромео йти в вигнання;
Ромео вбив його й іде в вигнання.
Джульєтта Тібальта кров пролив Ромео?! Боже!
Мамка Так, так! Жахливий день! Пролив, пролив!
Джульєтта О серце гада, сховане в квітках!
То жив дракон в печері тій чудовій?
Пекельний виплід з ангельським лицем!
Не голуб - ворон! Вовк в овечій шкурі!
Огидна суть з божественним чолом!
Ти зовсім не такий, як видавався!
Пекельний праведник, негідник чесний!
О, що ж тобі робить, природо, в пеклі,
Коли ти помістила духа зла
В раю живому чарівної вроди?
Чи бачив хто коли огидну книгу
В такій чудовій, чепурній оправі?
Як оселитись міг такий обман
В розкішному палаці?
Мамка О, в мужчин
Ні совісті, ні правди, ані честі:
Нема нічого в них. Всі віроломні!
Всі брехуни, облудники й підступні,
Де мій слуга? Дай трохи aqua vitae *!
Від цих турбот, від горя, від плачу
Постарію я, мабуть, передчасно…
Ганьба твому Ромео!
Джульєтта Пухирями
Нехай язик твій візьметься за це!
Не для ганьби родився він на світ.
Таж на чолі його ганьба огидна
Сама соромиться сидіть! Це - трон,
Де честь коронуватися повинна,
Володарка єдина на землі.
Яка я підла, що його ганьбила!
Мамка То що ж, хвалить того, хто вбив кузена?
Джульєтта Та чи ж мені засуджувать дружину?
О бідний муж мій! Хто ж твоє ім’я,
Крім мене, приголубить, коли я
Твоя жона не більш як три години,
Вже так його пошматувати встигла?
За що кузена вбив ти, лиходію?
Таж лиходій кузен хотів убити
Тебе, мою дружину… Гетьте, сльози!
Верніться знов назад до джерела!
Повинні ви платити дань журбі,
Та, помилившись, сплачуєте щастю.
Живий мій муж, хоча його Тібальт
Убити хтів. Тібальта вбито, хоч