Хотів убить він мужа. Все гаразд!
Чого ж я плачу? Слово я почула…
Страшніше ще за наглу смерть Тібальта.
Й воно мене убило… Я хотіла б
Забути це зловісне слово… Ах!
* Горілки, букв.-води життя {лаг.)
Воно гнітить мені так тяжко пам’ять,
Як душу грішника гнітить провина:
«Тібальт помер, Ромео - йти в вигнання…*
І це «вигнання», слово це «вигнання»
Убило враз Тібальтів десять тисяч.
Тібальта смерть - вже й так доволі горя.
Нехай би вже на цьому і кінець!
Коли ж біда сама ходить не любить
І тягне низку інших за собою,
О, то чому ж я після слів отих,
Що вмер Тібальт, відразу не почула,
Що вмер мій батько, мати чи обоє?
Це горе виплакати я могла б.
Що вмер Тібальт, сказати і додати:
«Ромео йти в вигнання»,- словом цим
Убито всіх відразу. Батька й матір,
Тібальта, і Ромео, і Джульєтту.
Всі, всі загинули відразу. Всі!..
«Ромео йти в вигнання» - меж немає,
Ні міри, ні кінця в оцих словах…
В них тільки смерть, безкрая смерть і жах…
Де батько мій і мати, няню мила?
Мамка Коло убитого ридають тіла.
Ходім до них. Я проведу тебе.
Джульєтта Нехай йому слізьми омиють рани,
Я ж тільки за вигнанцем плакать стану!
Візьми шнури… Одурені, як я…
О бідні ж ви!.. Вигнання - смерть моя!
До ложа ви мого були тропою,
А я помру, дівуючи, вдовою.
Візьму шнури. Ходімо, няню, й ти!
На шлюбне ложе хочу я лягти;
І не коханому Ромео там,
А смерті я незайманість віддам.
Мамка Іди в опочивальню! Я знайду
Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо.
Ти чуєш? Приведу його. Чекай!
Вночі тут буде він, твій чоловік.
Джульєтта Так, так! І перстень цей йому віддай.
Хай прийде він,- ми простимось навік!
Виходять.
СЦЕНА З
Келія брата Лоренцо.
Входить брат Лоренцо.
Брат Лор, Виходь хутчій, Ромео нещасливий!
У тебе закохалася печаль,
І одружився ти з бідою.
Входить Ромео.
Ромео Отче!
Що чути там? Який же присуд князя?
Яке ж іще страшне, незнане горе
Загрожує мені знайомством?
Брат Лор. Сину!
Ти надто вже з негодами здружився!
І князеве я рішення приніс.
Ромео Віддав він справу до страшного суду?
Брат Лор. Ні, князь наш не суворий: засудив
Тебе він не на смерть, а на вигнання.
Ромео Вигнання? Зглянься і скажи - на смерть.
Лице вигнання грізне і страшне,
За смерть страшніше! Не кажи - вигнання…
Брат Лор. Ти звідси вигнаний лише, з Верони.
Вгамуйся. Май терпіння. Світ широкий.
Ромео Нема за мурами Верони світу:
Чистилище там, пекло і тортури.
Вигнання звідси-це вигнання з світу;
Це - смерть, лиш названа фальшивим словом;
Сокиру так позолотивши, ти
Мені стинаєш голову й смієшся,
Милуючись своїм ударом згубним.
Брат Лор. О смертний гріх! Яка невдячність чорна!
За вчинок твій закон скарав би смертю,
Та князь наш добрий, зглянувшись на тебе,
Закон наш відхилив і обернув
Ласкаво на вигнання слово «смерть».
Однак це милість. Ти ж її не бачиш!
Ромео Тортури, а не милість! Небеса
Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька
І миша, навіть пес - тварина кожна,
Дрібна й нікчемна, жити може тут,
У цім раю, дивитися на неї…
Та тільки не Ромео! Муха, й та
Утіхи, шани й права більше має:
Вона ж торкатись зовсім вільно може
Руки її - Джульєттиного дива.
Блаженство раю красти в неї з уст,
Що чисті і цнотливі, як весталки,
І червоніють з сорому, за гріх
Вважаючи свій власний дотик. О!
Ромео ж - ні, не може! Він - вигнанець!
Все можна мухам, а мені - нічого.
їм - воля, а мені - лише вигнання!
І ти сказав: вигнання - це не смерть?
Невже ж не мав ножа ти, чи отрути,
Чи ще якого згубного знаряддя,-
Щоб знищити мене, окрім - «вигнання»?
«Вигнання»!.. Любий отче, слово це
Кричать і виють грішники у пеклі!
О, де ж у тебе серце, отче мій?
Ти ж мій отець духовний, мій навчитель,
Сповідник, друг, порадник мій, і ти -
Убив мене, сказавши - «на вигнання»!
Брат Лор. Безумцю, дай мені сказать хоч слово…
Ромео О, знаю! Знову скажеш про вигнання!
Брат Лор. Я проти нього зброю дам тобі:
Це філософії цілющий трунок.
В нещасті - то солодке молоко.
Воно тебе утішить на вигнанні.
Ромео Ти знов - «вигнання»? Геть до всіх чортів
Ту філософію? Якщо вона
Ніяк не може сотворить Джульетти.
Чи місто зрушити, чи скасувати
Той присуд князя,- це не допомога]
Якщо вона безсила, то мовчи!
Брат Лор. О, бачу я, не мають вух безумці.
Ромео А як же й бути їм, коли очей
Немає в мудреців?
Брат Лор. О сину мій,
Дай зважимо становище твоє.