Ромео Як можеш ти, мій отче, говорити
Про те, чого ти серцем не відчув?
Коли б ти був ще молодий, як я,
й кохав Джульєтту, і годину тому
Ти повінчався, потім вбив Тібальта,
Любив, як я, й потрапив на вигнання,-
Тоді ти міг би говорить про це,
Волосся рвать, як я, й на землю падать,
Щоб зміряти майбутню домовину!..
Стукіт у двері.
Брат Лор. Хтось стукає… Ромео, заховайсь!
Ромео О ні! Нехай мої гіркі зітхання
Мене туманом від людей окриють.
Стукіт.
Брат Лор. Ти чуєш? Хто там? Заховайсь, Ромео!
Тебе захоплять!.. Почекайте! Встань же!
Стукіт.
Біжи до молитовні! Чую! Боже!
Яка упертість! Я іду! Іду!
Стукіт.
От нетерплячка! Звідки ви? Чого вам?
Мамка
(за сценою)
Впустіть мене, я все вам розкажу.
Від синьйорини я, Джульєтти.
Брат Лор. Прошу!
Входить мамка.
Мамка О отче, отче, розкажіть мені,
Де чоловік синьйори? Де Ромео?
Брат Лор. Ось, долі він. Сп’янів від власних сліз.
Мамка Ох, і моя синьйора так лежить,
Точнісінько так само!
Брат Лор. О нещасна
Спорідненість сердець! Сумна подібність!
Мамка Ось саме так лежить і синьйорина.
Ридає й плаче, плаче і ридає.
Та встаньте, встаньте ж! Ви ж таки мужчина.
Задля Джульєтти, задля неї встаньте.
Ну, та й чого впадати так у розпач?
Ромео
(підводиться)
Ох, няню!..
Мамка Синьйоре мій! Лиш смерть - всьому кінець!.
Ромео Ти про Джульєтту говорила? Як їй?
Я, мабуть, лиходієм їй здаюсь?
Дитинство щастя нашого убив я,
Заплямувавши рідною їй кров’ю.
О, де моя дружинонька таємна?
Скажи, що думає вона тепер
Про вщент зруйноване кохання наше?
Мамка Таж ні, вона нічого не говорить,
А тільки плаче, плаче; то на постіль
Враз упаде, то підведеться знов.
Тібальта кличе, скрикне враз «Ромео!» -
І знову падає…
Ромео О, це ім’я
До кулі смертоносної подібно
її убило так, як ця рука
Проклята вбила кревного її!
Мій отче, о, скажи мені, скажи:
Де саме криється, в якій частині
В моїм ганебнім тілі це ім’я?
Скажи мені, щоб міг я зруйнувати
Житло мерзенне!
Ромео робить спробу заколоти себе, але мамка відводить убік його кинджал.
Брат Лор. Геть шалену руку!
Чи ж ти мужчина? Так, на око ніби
Ти чоловік. Але, як жінка, плачеш.
Ти дієш, як тварина нерозумна,
Яку скеровує безтямний шал.
О так, ти жінка в образі мужчини
Чи хижий звір ув образі обох.
Дивуєш ти мене великим дивом.
Клянуся орденом моїм святим,
Я думав, ти мужнішу маєш вдачу!
Ти вбив Тібальта? Хочеш вбить себе?
Убить дружину, що живе тобою,
На себе враз звалить тяжке прокляття?
Чом ганиш ти народження своє,
І небо, й землю? Та в тобі самому -
Народження, і небо, і земля,
Злились всі троє у тобі в одне.
Щоб все відразу згинуло, ти хочеш?
О сором! Що за сором! Ти ганьбиш
Своє лице, і розум, і кохання.
Всього ти маєш з лишком, але сам,
Як той лихвар, скарби свої ховаєш,
Не вдосконалюєш, не прикрашаєш
Ані лиця, ні розуму й кохання.
Шляхетний образ твій - воскова форма,
Якщо ти втратиш доблесті мужчини,
Твоя любов - лише кривоприсяга.
Порушивши присягу, ти уб’єш
Любов, яку поклявся ти плекати;
І розум твій, що мусить прикрашати
Твій образ і твоє палке кохання,
Став їм обом проводирем сліпим.
Як порох у невправного солдата
Враз вибуха в його порохівниці,
Так вибухне і від твого невміння
Те, що тебе повинно захищати
И тебе ж самого висадить в повітря.
Та ну ж бо, підведися, ти ж мужчина.
Жива твоя Джульєтта, що за неї
Хотів на себе ти накласти руки,-
Адже це щастя. Таж тебе Тібальт
Убити хтів, а ти убив його,-
Це щастя теж. Закон, який тебе
На смерть скарав би, в друга обернувся
І смерть тобі вигнанням замінив,-
Це щастя теж. Ти маєш все, всі блага.
Тебе голубить чепурна фортуна,
Але, як зле дівчисько вередливе,
Ти супишся й на щастя, й на любов.
О, стережись. Кінець таких сумний.
Йди ж до коханої своєї швидше,
Як ми умовились; ввійди до неї,
В її кімнату - й заспокой її.
Але пильнуй, не залишайсь до того,
Як ставити почнуть скрізь вартових.
Бо в Мантую тоді вже не пробратись.
Там жити мусиш, доки знайдем час
Оголосити шлюб, і ваших друзів
З ним примирить, і в герцога просити
Вернуть тебе назад, і буде радість
Твоя сильніша в двадцять тисяч раз,
Ніж горе те, що нині відчуваєш!
Ти, няню, йди вперед; скажи синьйорі,
Хай вмовить всіх домашніх, щоб лягли
Раніше спати. Це не так і важко:
Адже всіх змучило тяжке їх горе.