Джульєтта Пекельна згубниця! Старий диявол!
(Дивиться вслід мамці)
Чи є страшніший гріх? Навчать мене,
Щоб зрадила я мужа і присягу!
Так ганити й принижувать його
Тим самим язиком, яким сама
Багато тисяч раз його хвалила?
Іди собі, пораднице огидна.
Віднині ти чужа моїй душі.
Піду ще до ченця по допомогу;
Коли ж рятунку жодного нема,
Я заподію смерть собі сама!
(Виходить)
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Верона. Келія брата Лоренцо.
Входять брат Лоренцо й Паріс.
Брат Лор. В четвер, синьйоре? Надто строк короткий.
Паріс Бажає так мій батько, Капулетті;
І не мені спинять його поспішність.
Брат Лор. Сказали ви, що думки синьйорини
Ви ще не знаєте. Цей шлях кривий
Мені не до вподоби.
Паріс За Тібальтом
Вона без міри плаче, я й не міг
Поговорити з нею про кохання:
В оселі сліз Венера не сміється.
Але синьйор, її отець, вбачає
Веляку небезпеку в цій журбі
І мудро хоче поспішити з шлюбом,
Щоб зупинить бурхливу повідь сліз.
Самотність тільки збільшує нудьгу;
їй стане легше в товаристві мужа.
Тож знаєте, чого він поспіша.
Брат Лор.
(убік)
Хотів би я не знать отих причин,
Що зараз вам велять цей шлюб загаять!
Синьйоре, гляньте! Ось і синьйорина.
Входить Джульетта.
Паріс Щасливий я вітать мою дружину!
Джульетта Так буде, якщо стану за дружину.
Паріс Так мусить буть, коли нас повінчають.
Джульетта Що мусить буть, то буде.
Брат Лор. Бог те знає!
Паріс Прийшли ви сповідатись до отця?
Джульетта Я б, відповівши, сповідалась вам.
Паріс Не крийте перед ним любов до мене.
Джульетта Признаюсь вам, що я люблю його.
Паріс Признайтеся, що любите й мене…
Джульетта Якби призналась я, було б цінніше
Сказати це без вас, ніж вам в лице.
Паріс О бідна, як же ти від сліз змарніла!
Джульетта В тім невелика перемога сліз:
Моє лице й до сліз було негарне.
Паріс Сильніше сліз йому словами шкодиш.
Джульетта Таж істина - не наклеп, мій синьйоре,
І говорю я про моє лице.
Паріс Воно моє, а ти його ганьбиш.
Джульетта Можливо, й так: адже ж мені воно
Більш не належить. Отче мій святий,
Чи маєте ви зараз час для мене,
Чи, може, до вечерні я зайду?
Брат Лор. Я маю час, моя журлива доню.
Нам треба залишитись сам на сам;
Пробачте нам, синьйоре мій.
Паріс Крий боже,
Щоб благочестю став я на заваді!
Джульєтто, я збуджу вас у четвер.
Прийміть святий цілунок на прощання.
(Виходить)
Джульетта О, двері зачини!.. І плач зі мною…
Ні втіхи, ні надії, ні рятунку!..
Брат Лор. Ох, знаю я твою біду, Джульєтто!
Що діяти - я ради й сам не дам…
Я чув, що мусиш ти в четвер вінчатись
І шлюб отой відкласти неможливо.
Джульетта О, не кажи про це, коли не можеш
Мені сказать, як обминуть його!
Якщо твоя безсила зараз мудрість,
То мудрим рішення моє назви,
І мій кинджал пошле мені рятунок.
Бог нам з’єднав серця - мені й Ромео,
А ти нам, отче, руки тут з’єднав.
Раніше, ніж рукою оцією,
Що сам її Ромео ти віддав,
Я другий закріплю, новий союз,
Раніш ніж встигне зрадити це серце
І другому воно себе віддасть,
Я знищу їх обох: і руку, й серце!
Нехай твій досвід і твої літа
Мені порадять; а як ні - дивись!
Між мною і моїм великим горем
Я посередником візьму кинджал.
Хай ніж оцей кривавий нас розсудить -
Розв’яже з честю те, чого не зможуть
Ні розум твій, ні досвід розв’язати.
Я прагну смерті… О, відповідай!
Якщо нема рятунку, то - прощай!
Брат Лор, Стій, дочко! Стій! Я бачу тінь надії.
Рішучість одчайдушна тут потрібна.
Як той відчай, якому зараз ми
Повинні запобігти. Слухай, дочко:
Якщо ти зважилась себе убити,
Аби за графа не виходить заміж,
То зважся ти лиш на подобу смерті,
Щоб сором цей тяжкий тебе минув,
Який штовха гебе в обійми смерті.
Якщо ти згодна,- я допоможу.
Джульетта О, краще, ніж виходить за Паріса,
Звели мені стрибнути з тої вежі,
Або пошли мене в вертеп злочинців,
Або штовхни мене в кубло гадюче;
Чи до ведмедя хижого прикуй
Або вночі замкни мене у склепі,
Де торохтять кістки страшних мерців,
Де повно жовтих черепів беззубих,
Або в могилу свіжу поклади,
Мене з мерцем в один закутай саван…
Все, все, про що я й слухати не можу,
Щоб не тремтіти з жаху,- все зроблю
Без страху, без вагання, щоб Ромео
Знайшов в мені дружину незрадливу.
Брат Лор. То слухай же, іди тепер додому,
Весела будь і згоду дай на шлюб.
А взавтра, в середу, влаштуй все так,