Моє ж закляття чесне і невинне.
Адже я тільки іменем коханки
Його до нас з’явитись заклинаю.
Бенволіп Ходімо! Між деревами сховавсь він
І зник у вогкій темряві нічній.
Сліпа його любов, їй тьма до серця.
Меркуціо Якби любов була сліпа і справді,
То не могла б тоді влучати в ціль.
Сидить він десь під деревом плодовим
І мріє, щоб кохана синьйорина,
Як стиглий плід, йому упала в руки…
О, щоб той плід від стиглості порепав!
Бажаю, щоб вона… Прощай! От дурень! -
Ромео, на добраніч! Я - в перини:
Похідне ліжко надто вже холодне.
Ходш?
Бенволіо Ходім. Шукать того даремно,
Хто не бажає, щоб його знайшли.
Виходять.
Входить Ромео.
Ромео Сміється з шраму той, хто ран не мав.
Вгорі, край вікна, з’являється Джульєтта.
Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Він і без того зблід, він занедужав
Від прикрості, що ти - його служниця,
А все ж затьмарила його красою.
Тож не служи ревнивцеві блідому!
Весталчин одяг, бляклий, зеленавий
Лише безумці носять. Скинь його!
Он владарка моя, моє кохання!
Дізналася б вона, як я люблю!
Вона заговорила? Ні, мовчить…
Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.
Я відповім… Який-бо я зухвалець.
Ні, не до мене очі ці говорять.
Дві зірки найяскравіші на небі
Десь мають пильні справи і повинні
На час покинути небесні сфери
Й очам її своє благання шлють -
За них тим часом сяяти в блакиті1.
О, що, коли б і справді тії очі
На небі сяли, зорі ж - на обличчі?
Обличчя ясні зорі ті затьмило б,
Як сонечко - ліхтар; та з неба ж очі
Лили б такі потоки променисті,
Що всі пташки співати почали б,
Подумавши, що то вже сходить сонце!
На руку ось схилилась край віконця,
Притиснувши долоню до щоки…
Якби мені за рукавичку бути
І доторкатись до щоки її!
Джульєтта О лишенько!
Ромео Вона заговорила…
Мій світлий ангеле, мов ясні далі,
Ти сяєш наді мною серед ночі,
Як легкокрилий посланець небес
Перед очима вражених людей,
Що, голови закинувши, слідкують,
Як серед хмар лінивих він ширяє
І по ефіру грудях чистих плава.
Джульєтта Ромео! О, навіщо ти Ромео?
Зміни своє ім’я, зречися батька;
Як ні, то присягни мені в коханні,
І більше я не буду Капулетті.
Ромео
(вбік)
Послухать - чи відповісти відразу?
Джульєтта Лише твоє ім’я - мій ворог лютий;
А ти - це ти, а зовсім не Монтеккі…
Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть
Лице і плечі, ноги, груди й руки
Або якусь частину тіла іншу?
О, вибери собі нове ім’я!
Та що ім’я? Назви хоч як троянду,
Не зміниться в ній аромат солодкий!
Хоч як назви Ромео - він Ромео.
Найвища досконалість все ж при ньому.
Хоч би він був і зовсім безіменний…
О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!
Воно ж не є тобою, і взамін
Візьми мене усю!..
Ромео Ловлю на слові!
Назви мене коханим, і умить
Я вдруге охрещусь і більш ніколи
Не буду зватися Ромео.
Джульєтта Хто ти,
Що, притаївшись під серпанком ночі,
Мою підслухав таїну сердечну?
Ромео Яким ім’ям назвать себе - не знаю.
Своє ім’я ненавиджу я сам!
Свята моя, адже ж воно - твій ворог.
Я б розірвав його, коли б воно
Написане стояло на папері!
Джульєтта Мій слух не похопив ще й сотні слів
Із уст твоїх, а голос я впізнала:
Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?
Ромео О ні, свята, знай: що не те й не інше,
Якщо вони для тебе осоружні.
Джульєтта Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?
Як міг ти перелізти через мур?
Адже високий він і неприступний.
Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,
Як з наших хто тебе застане тут.
Ромео Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,-
Твоя рідня мені не перешкода.
Джульєтта Вони тебе уб’ють, коли побачать.
Ромео В очах твоїх страшніша небезпека,
Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -
Й мені ненависть їхня не страшна.
Джульєтта О, не хотіла б я нізащо в світі,
Щоб тут вони побачили тебе!..
Ромео Своїм плащем мене прикриє ніч.
Та, як не любиш ти,- нехай знаходять…
Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї.
Джульєтта Хто показав тобі сюди дорогу?
Ромео Моя любов! Вона мене навчила,
Дала мені пораду, я ж за те
Позичив їй очей. Я не моряк,
Та будь від мене ти хоч так далеко,
Як щонайдальший берег океану,
Я б зважився такий здобути скарб!