Выбрать главу

Але знаю одне — раз по раз я закохуюся не у чоловіка. А у його геній.

Хай він, цей геній, і виражається у натурі, непідвладній для дотиків мого єства до паперу. І кожен штрих — як удар, як міні-харакірі.

А отже, це була лихоманка тривалістю у кілька діб. Я вималювала і перепаскудила увесь резерв свого паперу, потім боєприпаси Октябрьова і Єжи, плюс ще кілька останніх аркушів одногрупниці, в которої жив Єжи. У мене час від часу ставалися істерики, я ламала олівці, гарчала і шматувала невдалі рисунки. Психувала і ячала на Єжи, якщо він ворухнувся або щось говорив до мене:

— Тихо! Дідько, я прошу не смикатися! Ти можеш не йорзати, чи у тебе стьобало в одному місці?! У мене зараз все, все вийде! — Але вперто нічого не складалося, такого ще в житті не було — вважалося, що у мене дуже слухняна рука.

— Якщо ти та-ак нервуєш, то я піду, — сміючись, він по-котячому лепсько ставав на ноги. Що далі збирався робити я не знаю, бо мені зривало дах: шпурляла у нього олівцями й тупотіла ногами по глухій гарячій долівці.

— Ді-і-ідько! — дерлася на весь ПБК, а він хапав мене і волік у воду. Забирався собі десь по коліна й кидав просто так у ігристі посірілі прибережні хвилі. А потім тікав. Я злегка забивала долоні й крижі, віддихувалася, заспокоювалася.

— Попусти-ило? — питав Єжи, спокійнісінько закурюючи під головастим парасолем.

— Ну ти й!... Вб’ю! Октябрьов!!! Октябрьов-о-ов! Принеси мені вина! — гукала я в бік наметового табору. І потім зверталась до Єжи: — Я буду малювати далі!!!

— Впере-ед і з піснею,— відказував цей золотий скарабей.

Скоро приплітався Октябрьов, смішно шкандибаючи, захекавшись. Приносив вино у пластиковій літрачці. Я робила кілька ковтків, підпалювала сигарету, розглядала свої пальці ніг та візерунки на них із розмаїтих бубочок камінчиків-мушельок.

Переводила затуманений погляд на Єжи.

Тінню підкрадалася до аркуша й починала спочатку звільна, ледь помітно, а потім все жорсткіше й впевненіше. За кілька хвилин знову гепалася додолу й стогнала від відчаю.

Октябрьов з Єжи вкотре перезиркувалися між собою, Дениска зморено хилитав головою, підсадженою на червону від засмаги шию, щось бубонів під носа та брів у брезентовий притінок.

Я підтягала до себе літрачку — знову кілька поспішних ковтків засолодкої міцненької рідини із якимсь виноградно-трояндовим душком.

— У мене красиві стопи. З кумедними пальцями, як у жабеняти. І майже балетним підйомом... бачиш,— ви-простовувала напружуючи ногу,— я так мріяла бути балериною.

— Та-ак,— погоджувався Єжи,— кра-аще б ти балериною була-а... і пла-авати навчилась,— гиготів.

— От побачиш, у мене вийде!

— Не сумніва-аюся, за-араз ти прикінчиш споза-ра-анку все вино — і в тебе стовідсотко-ово все вийде.

— Нічого ти не розумієш.

На третій день поневірянь сталось так, що я у повній розпуці гляділа у море і розплакалася. Мені здавалося, що втратила всю свою силу, всяку вдачу й хист. Що нарешті знайшлася і на мене висота, взяти яку неможливо.

— Ти про-осто п’яна,— підсів до мене Єжи, пригорнув ззаду, вклав голову не плече.

— Ні, не п’яна.

— Хі-іба?

— Я ж можу стояти, можу говорити, зна-а-ачить, не п’яна! От хочеш перевірити? Поговори зі мною про щось.

— Про що?

— От про що хочеш!

— До-обре, тоді я скажу, що зна-аю, чому в тебе нічого не виходить.

— Як знаєш? Чого?! — сіпаюся я. Він увесь цей час спостерігав за моїми мордуваннями, знав і замовчав чарівний секрет?!

— Все елемента-арно — ти боїшся мене. Боїшся того, що відчува-аєш, тому й не можеш оволодіти ситуа-ацією. Вся вавка ту-ут, — Єжи приставив мені до карку палець. — А от як ти переста-анеш дрейфити, то...

Він не договорив і почав ніжно й звільна цілувати мої підсмажені плечі. Добре, що ніхто не бачив, які у мене були вибалушені очі.

На біса!!! На біса тобі, Розко, здався цей Єжи — метушливий, несерйозний, розхристаний, неприборканий і свавільний?! Людина без ознак совісті й моралі, із м’яко кажучи посереднім талантом до живопису. Єжи, у якого на кожному клаптику шкіри, вже не згадуючи про чоло, написано «бабій», та й усі манери відповідні. Красива лялька, що непогано розуміється на жіночій психології. Саркастичний і безсердечний — так собі його змальовувала у голові й твердо вирішила не мати із ним ніяких справ, окрім як ділових. Ну, і пора в нас така — ще не вистачало від такого мачо підчепити венеричну хворобу.

Такі беруть, що хочуть, і швидесенько-легесенько зникають, а ти мучся і страждай,— розмірковувала я майже тверезо і веліла собі: — вдавай дерево, йому стане нецікаво, сам відчепиться.