От звідки ноги росли у його такого щемкого «хочу бути в тобі»! Для нього ця фраза майже не містила еротичного навантаження. Він хотів бути в осередку мого таланту, доторкнутися через мене до неба.
— Ти хворий, Єжи,— слабко відказувала я. Бо він так само проймався цією диковинною недугою енергетичної відсутності, відсутності себе. А потім мине кілька годин, п’ять, можливо, дванадцять, я підведуся на ноги. Сміятимусь і питиму. І він так само стібатиметься, вдаючи, що не здатен говорити, не здатен жити серйозно. Можливо, піде по своїх просто знайомих, можливо, чкурне шукати місце, де його люблять, чи розповідатиме якусь маячню. І ми дружно вдаватимемо, що нічого не було, що такі розмови нам удвох тільки привиділися.
27
Це був найтяжчий період мого життя — шлюб із Єжи.
Тижні за тижнями гайнули перекотиполем, гуляйвасею, потекли студені потічки, вилизуючи рівчаки поміж снігом на міських клумбах; до моїх вій прикипіла розпачлива безутішна весна. Чомусь пахла вона старечим несвіжим тілом.
Все так само плела і продавала ідіотські пістряві шапчини, до яких уже давно не відчувала аніякої приязні. Чомусь раніше думалося, що з успіхом моєї персоналки щось зміниться у житті, зінакшиться обов’язково на краще. Але все лишалося там, де його порозкидала доля: закуток Андріївського, майже Боричів Тік, холод, спека, пиво і товсті полум’яні щоки Октябрьова.
— Розко-мімозко, з тобою геть щось не те,— у серцях пробубнів він.
— Зі мною?! — силувано широко усміхаюсь, як у рекламі зубної пасти.
— Ні, з Венерою Мілоською!.. З тобоюто-бою!
— А що не так?
— Ти схудла, вбита, нещасна і постійно п’яна!
— Я? — вдаю китайську туристку.
— Роби як хочеш!..— відмахується Дениска. Він знає, що я зрозуміла. І я знала, що давно у дупі.
Все було гірше, аніж я хотіла нетверезо бачити.
Єжи не працював, він стверджував, що у цілому світі немає роботи, достойної Його Величності. Наші губи до крові гризли злидні. Я вже не пригадувала, як це — прокидатися без в’юнкого бодуна, без ребристої сухості подушечок пальців від алкогольного зневоднення. Я не уявляла падіння у сон без сексу або сварок з Єжи. А коли його, Єжи, не було, то в бій рвалися випивка і заспокійливе. Це і стало сенсом мого життя.
Чим довше я забивала на себе, не дозволяла дивитися у люстро правди, тим щільніше мурував мене холодним важким цеглинням зсередини тупий відчай. Відбірний і відбійний.
Ми спивалися темпами ленінського танґо: Єжи з розпачу через свої безглузді творчі поразки; я — через Єжи. Я його кволо втішала, щось цявкаючи про Ван Гога. Він зітхав і опускав голову. Я цілувала його м’яке прокурене волосся.
— Я через тебе колись отак загнусь,— мовив Єжи, якось сумно-сумно зводячи п’янкуваті очі побитого цуця. Я сиділа трохи вище на підвіконні. Відчула, як знуда лі-ліпутиками крокує моїм душевним стравоходом. Мене нудить від Єжи. Його вогненним кучерям жорстоко і збочено не пасує зеленкуватий колір шкіри. Його життєрадісності дико дається цей пригнічений і спустошений стан. Повітря довкола гірке й прострочене.
— Я ж не примушую тебе пити! — скидаю попіл і промахуюся повз попільничку. Курво, п’яна дура! П’яна дура! Ти вже не можеш по-людськи струсити попіл!
— Я не про те...
— А про що, любий?! — злісно на нього зиркаю і раптом зі всієї моці відштовхую від себе.— Заберися геть! Ти мені огидний! Я тебе ненавиджу!
Закриваюся руками і починаю схлипувати. Хотілося йому крикнути, що це через нього, через нього зі мною таке чиниться, що він — джерело усіх моїх бід. Але язик чомусь такий сухий і неповороткий. Та і сльози у мене зараз п’яні, солодко-гіркі, як вишні.
Єжи з риком скинув зі столу допиті пляшки, навернув кілька кіл майстернею. Я налякано зойкаю, притуляю до рота тремтячі пальці.
— Ти дума-аєш, мені з тобою легко?! З тобо-ою так всі нося-аться, па-анькаються! Роза та-ака талановита, у Ро-зи навіть одна лі-інія — вже бездога-анність! Раптом я справді тебе коха-аю?! Але ти ж як суцільне роздоріжжя, з тобою ніколи нічого точно не відо-омо, нічого не зрозу-мі-іло. Як російська рулетка! Яка куля буде смерте-ельною? Коли ти мене доб’єш? Коли ти вже з’їси мене-е?! Ти ж себе нищиш, дава-ай і мене заодно! Подивися тільки, на що ти схожа-а? Як ти живеш? Ти пропива-аєш свій талант, здоров’я. Дума-аєш, я не бачив, що в тебе вже руки трусяться, ти вже риску прове-ести рівну не можеш! Подиви-ися на себе! Коли ти в оста-аннє писа-ала? Я тебе вже на-авіть не хочу... Ти на люди-ину, на дівчину не схожа...