— Я худ-дожн-ник! — крізь сльози, запинаючись, червоним розбухлим ротом мимрю я.
— Сра-ака ти!
Кроки. Кроки. Кроки. Здіймається трухла пилюка зі старих дошок на підлозі Розпачливий натужний зойк трамвая на вулиці. Кроки. Кроки. По шибах жбухають криваві крила замерзлого заходу сонця.
Якась мить — Єжи заточується. Кілька метрів тиші. І він спустився на підлогу біля вікна, почав цілувати мої по-піонерськи гострі коліна. Я все так само сиділа, холодніша за грудневу бруківку.
— Ну чому все та-ак? — пошепки спитав він.
Я нічого не відказала. Не мала чого сказати. Злизувала сіль з губ. Трималася за його руку, ніби за шарф Айсе-дори Дункан.
28
Єжи, мабуть, і не здогадувався, що алкоголь — далеко не першопричина, а лише наслідок усього мого надлому, безнадії. Проблема в тім, що я не можу саме його, Єжи, ані приборкати, ані примиритися з його легковажною природою.
Стерпіти Єжи майже нереально — мудрий не як філософ, а як практик, що на власній шкурі збирав усі без винятку прояви життя, він міг за примхою однаково вміло або вдарити, або приласкати; егоїстичний, з вітром у дупі, він, здається, говорив лише затим, щоби чути власний голос; заглядав з щемливою надією у вічі, щоби бачити у них своє прекрасне відображення. Єжи не любив, коли чиясь думка розходилася із його власною, дослухати він міг тільки за умови тягучої лести.
У побуті Єжи нестерпний, він не визнає порядку, не любить докладати до чогось рутинного найменших зусиль. Усі мої спроби привчити його до елементарної поваги до спільного простору закінчувалися поразкою. І не зі злості, для нього це було щось на кшталт дитячої гри у вередливого хлопчика, який не хоче складати після себе машинки і роботів. Можливо, нічого страшного у цьому всьому не було, адже я теж далека від дисципліни й педантичності. Ми обоє — богема до звивин ДНК. Просто я надміру терпко відчувала його присутність поряд із собою. Надто вже чітко вловлювала його. І все, все поряд набувало
інакшого, нового, незвичного, гострішого сенсу — саме життя, мої реакції, його поведінка, наша бездушне розхристане кохання.
Єжи враз зводився на диби, коли хтось ступав на мозоль його правди. Він не зносив усі розмови про речі, які перетинали непевний кордон його обізнаності:
— Чува-ак, ти нічого не шариш у житті, у тому, що гово-ориш. Ти — дитя квітів, що зроста-ало у теплиці,— говорив він мені.
А я ж сходила градом і гриміла гірським громом на це його «чува-ак». Я ненавиділа його свободу, його глян-совість і вічну зверхню бездоганність. Мені складно було прийняти, що він красивіший за мене, і що, йдучи вулицею, обертаються вслід йому, а не мені. Мене просто вбивало його бажання підминати під себе, а як не корилася — то ігнорувати. І, чесно кажучи, я поводилася так само.
Ми із ним — щось в корені одне, але безапеляційно різне. Як Pepsi та Coca-Cola.
...Але він прилітав після своїх загулів, свіжий ідеями, втомлений від недосипу й дороги. Дивився на мене своїми зеленими котячими, притискався усім живим тілом. І я все пробачала, як слаба на амнезію. Кидалася на шию і зслизала слимаками його гарячою ледь не до опіків шкірою, а він клав розгублену голову мені на живіт, лестився. І солодка любов і шорстка ненависть шматували мене ізсередини.
...Але він було щасливо носився майстернею, коли у мене народжувався новий вдалий кавалок мистецтва.
«Це ти у мені народився, це ти.»,— шепотіла йому.
Страшно подумати, але я притискала його до своїх грудей і чомусь відчувала, що близький він мені так само, як рідним було б наше спільне дитя — половина його, половина мене.
Я хотіла бути його єдиною жінкою. Тією, з утроби якої він вийшов і до якої час від часу повертався. Бути його витоком і гирлом: ненькою, коханкою, коханцем, дружиною, сестрою, донькою — замкнути коло.
Я ненавиділа варварською мавпячою ненавистю ту, що дарувала йому життя. Не зносила що вона — не я.
Порівняно із нею, до усіх інших жінок мені майже холодно і начхати. їм, нещасним, не перепаде і десятої долі тої щедрості співіснування з Єжи, яка дісталася їй.
Вона певно дуже красива. Статна і білошкіра. Висока зеленоока шельма. Як мавка. Вона пристрасна і віддана. Ніжна й завжди розуміюча. Вона знає про нього те, чого я пізнати не здатна.