— Що це ти таке мутиш? — підозріло скособочилася Оксана.
— Ну, поки що не знаю, але схоже на якийсь шарфик...
— Ну-ну.
Оксана взагалі дуже рятувала, я розповіла їй про розлучення, навіть поплакалася. Вона вдалим жартом не раз зупиняла готову вибухнути істерику.
— Ти це чого, Розко??
— Нерви. якась я така неврівноважена.
— Ну нічого, все що не робиться — робиться на краще. От побачиш.
— Я знаю. Слухай, Оксю, а ти ніколи не думала завертіти щось із Антоном?
— Геть здуріла! — з ареготала вона і тричі вдарила п’ятірнею по столу, пародіюючи Альфа.
— Ні, я серйозно! Він такий. позитивний, чи що.
— Та йди ти! — відмахувалася Оксанка, хоча було помітно, що я таки зачепила на живця.
На той момент мені від усієї душі закортіло гармонії в цілім світі — щоби кожній тварі по парі, бандитів у тюрми і world peace.
І я почала докладати чималих зусиль, аби звести їх разом — запрошувала на обід до сусіднього фастфуду, просила допомогти у якихось дрібницях.
В один із таких бізнес-ланчів ми про щось там натягнуто говорили, Оксана намагалася вдавати загадковість, Антон серйозність, а я світлу безпосередність, аби хоч якось підтримати жвавість не лише у жуванні.
— Фу, що це ти їси? — спитав мене Антон.
— А що? — відказую, наминаючи за обидві щоки.
— Оселедець з вишневим компотом і шоколадкою?!
Оксана аж поклала виделку і з подивом позирала поперемінно то на мене, то на мого оселедця.
— Як на мене, дуже смачно! Піду ще сметанки візьму...— я зовсім не розкумекала їхньої реакції — я завжди була ґурме і ще тим еспериментатором, що ж такого незвичного у моєму обіді?
Словом, ми зам’яли тему. Але я відчувала, що Оксана спостерігає за мною, очікуючи миті, аби напасти з-за рогу. Така радість їй випала, коли до офісу принесли картопельку фрі, яку я їла, вмочаючи у полуничне морозиво і запиваючи зеленим чаєм.
— А покажи-но, що ти там нав’язала,— Оксана з таємничим блиском у своїх глибоких очах без дозволу накинулася на моє картате плетиво, розгорнула його проти несмілого весняного сонця.— О-о-о, яка гарненька маленька ковдрочка!
— Це. це не ковдра, а хустка. така наворочена. Ну, мався бути шарф, а вийшла хустка. Віддай!
Оксана трохи посмикалася, піддразнюючи мене, але потім із вдаваною покірністю поклала назад у шухляду.
— Ага, все зрозуміло,— мрійливо мовила вона.
— І що тобі зрозуміло?!
— Коли в тебе востаннє були місячні?
— Не знаю. я не стежу, мене це не цікавить.
Вона кілька разів повела головою, на щось нею натякаючи, але в натяках я повний профан. Тоді вона безпорадно війнула рукою, тяжко зітхнула і пішла по своїх артистичних справах, тобто в поле чудес.
Вже за кілька днів вона знову взялася до справи. Мене тоді нещадно штормило, боліла голова і нудило. Я б зміряла температуру, якби мала градусник. Засиділася допізна, складаючи дешеве і сердите меню фуршету. Оксана забігла здати касу, а мимохідь зазирнула до мене:
— Що з тобою?
— Фух, щось геть зле, боюся що отруїлася...
— Та-ак, думаю, час нам із тобою поговорити,— вона плюхнулася на стілець навпроти, поклала круглі гном’ячі ручки на свої повненькі ніжки. Підставила мені для розгляду лице, щедро задароване родимками.
— Та що таке?! Оксано, ти мене лякаєш!
— Ні-ні, все нормально, але мені здається. що скоро в тебе вдома заведеться щось таке маленьке.— її пауза, знак питання виведений на моїй мармизі.— Ну, таке маленьке, що з’являється в домах. Спочатку крихітне. а потім воно росте, виростає.
— Кошеня?!
— Та яке кошеня, Розко! Ну, воно в квартирах живе, таке маленьке, бігає, ночами спати не дає.
— Барабашка?! — у мене очі, як жетони в метро.
Оксану ледь не підкошує істеричний регіт. Я зовсім-зовсім заплуталася:
— Я не розумію, чого ти.
— Ха-ха! Барабашка! Барабашка! Ой, ні, я не можу. Добре, давай як дорослі. Розо, мені здається, тобі варто зробити тест на вагітність.
— Що?! Ти гониш! Ти жартуєш? Правда?
— Ні, взагалі-то, не жартую.
— Вибач, Оксано, але я не хочу про це говорити, навіть припускати таку думку не хочу! Ні! Мені час додому.
Я тікала від неї, як від чуми. Думала, як вдам, що не чула її дурничок, то вони не проростуть у моїй душі паростками незваного бур’яну.
Майже тиждень я не дозволяла собі навіть близько підійти то осмислення її слів. Я? Вагітна? Я? Неорганізоване безтолкове лисе чуперадло! Без п’яти хвилин розлучена. Без одного підпису товстого гаманця — безхатченко. Без одного провалу презентації безробітна.