Я пила валер’янку і просиджувала вечори в офісі до тотальної втоми, аби прийти додому і вирубитися — тільки б не думати. Оксана толерантно трималася на відстані, боялася моїх непередбачуваних реакцій. Мало що мені в голову стрельне. Але все ж таки очей з мене не зводила.
— Ти ж не зробиш дурниць, правда? — не втрималася вона.
— Що саме ти називаєш дурницею?
43
Ми це зробили! Кілька нестямно кипучих тижнів — і все готово для презентації.
Зранку я прибігла о восьмій, на порозі вже чекав Герасимович.
— Ну, з богом! — рявкнув супершайзер і відчинив мені двері офісу.
— Ні пуху,— фітькнула собі під ніс.
Це історичний день.
Безсумнівно історичний. Бо такого ще ніколи ніде не було. І не буде.
Бомж-презентація соціально-еротичного проекту. Ну як?
Ніяке приміщення ми не орендували. Навіщо, якщо у нас самих є прекрасний ораль-ний кабінет, мальовнича курилка і чарівний сортир. А, крім того, власні артисти, що добросовісним чином готувалися до цього вечора, вчили нові репліки і підготували святкове дизайнерське вбрання.
Сукенку Солі шили на замовлення, мушу сказати, що вона у ній просто неймовірна — як зграя метеликів, що перетворилися на одну ніч на чарівну фею.
Акредитувалося три журнали, п’ять газет, два телевізійні канали і з десяток фрілансерів. Це майже повний успіх — моїми стараннями та спільними молитвами.
Я ніколи так не хвилювалася навіть перед власними відкриттями. Бо тоді я живий постамент, а нині — наріжний камінь.
— Ти зробила те, про що ми з тобою говорили? — стовбичила біля мене Оксана і вертілася так, що не було аніякого шансу її обійти чи перескочити.
— Ні, немає у мене часу на такі дурнички.
— Добре, одягайся.
— Нащо?
— Підемо до аптеки, купимо тест, не тупи, Розко!
— У мене немає часу, я ж тобі сказала!
Оксана схопила за руку і заповзялася тягти в керунку дверей, я ж учепилася усіма своїми кінцівками за стіл, стілець, паркет і зажмурила очі. Як дитина просто.
— Нікуди я не піду!! Нікуди!
Вона — така само розумна, як і я, продовжувала волочити, але сили виявилися нерівними.
— Ну як хочеш. Добре. Я сама піду й куплю тобі. Сиди тут і щоб нікуди не рипалася, бо під землею знайду! Зрозуміла?
— Добре, добре, іди.
Я наївно думала, що вона відчепиться і забуде. До того ж усе не могли домонтувати невеличку сценку, я шмигляла серед парубків, які щось там прикручували, і гримала на них. Мені щось так полюбилося дертися на всіх без розбору.
За півгодини припхалася Оксана, з таємничим виглядом підхопила під руку, провела до туалету, заштовхала туди разом із тестом і навалилася на двері з іншого боку.
— Знай, я тебе, морська зірко, не випущу!
Я сіла верхи на закритий унітаз і тремтячими руками дістала інструкцію для ретельного ознайомлення. Дідько, страшно ж як!
— Анто-он, в тебе є сигарети?! Я візьму!
Оксана стрімголов несеться за мною в курилку. Здається, я вдарила її, коли відкидала двері туалету.
Закурюю, курво, знову не з того боку.
— Ну що? Що показало? — Оксана видирає у мене сигарету. — А?
— Нічого.
— Нічого воно не може показати. Ну? Ну?
— Позитивний...
— Я тебе вітаю!! — кидається мені на шию куца Оксі, до шиї дістає хіба як пучками пальців.
— Ти здуріла? З чим? — витираю негадані сльози. Збираюся з силами, відстороняю її.— У мене повно роботи.
44
«Єжи, я вагітна».
Я нічого не вигадала більш адекватного, аніж написати йому дурне повідомлення у sms. Але і це було вінцем усієї можливої сміливості. Від нервів ледь не впадала у вічну нірвану.
«Мої вітання;) Від кого?»
«Від тебе!!»
Він нічого не відповів. Це і на добре, бо я думала, що вб’ю його, що прикінчу, що спотворю, що пошматую, упакую в дірявий презерватив і віддам папуасам! Тому наковталася заспокійливого і заборонила собі думати про що-небудь, окрім презентації.
Дитина для мене — ледь не обвал цілого світу, який так старанно зв’язувала грубими морськими вузлами із пістрявого лахміття. Мати дитину — це означає, що час дорослішати самій. Адже у дітей не буває дітей.
О шостій примчали офіціанти з ресторану, привезли із собою тонну слиногінних канапок і взялися за сервірування розкладних столів.