У II-І століттях до нашої ери пірати завжди зналися з недругами Римської республіки. Флот понтійського царя Мітрідата Евпатора (120-63 рр. до нашої ери) складався з кораблів, що брали участь у морських битвах, не цуралися грабунків прибережних міст.
У ті часи, та й пізніше, піратство було формою протесту проти суспільної несправедливості. Щороку склад шукачів щасливої долі поповнювався рабами-утікачами, розореними ремісниками й купцями-невдахами, безземельними селянами.
Усі когось ненавиділи, комусь хотіли помститися. Аж надто римлянам.
Та діяли вони неодностайно. Це стало причиною поразки повстання Спартака. Раби добряче посмикали легіонерів, та не дочекалися саме піратських кораблів, які мали переправити їх у Сицилію. Після невдалої спроби форсувати Мессінську протоку на плотах Спартак рушив до Бріндізія, сподіваючись, що пірати все ж прибудуть туди і приймуть його армію на борт, щоб переправити її до Іллірії (нинішня Далмація). Та… довелося вступити у битву з військами Красса. Римлянам пощастило: повсталих рабів було розбито, а Спартак загинув у битві.
Історики стверджують, що пірати не прибули в умовлене місце через підступну дипломатичну гру Риму, — вони спокусилися на золото. Тому й настало коротке перемир'я між піратами й Римською державою.
Взимку 75–74 року до нашої ери в піратському полоні побував навіть сам Юлій Цезар. Щоправда, почувався він на їхньому кораблі як владика, вимагаючи від екіпажу пошани», яку належить віддавати римському громадянинові. Він, мабуть, не знав чи не хотів знати про улюблену забавку піратів, які, полонивши римлянина, у відповідь на його пихате «Я римський громадянин!» поштиво вдягали його в тогу, просили вибачення і… викидали його за борт. У піратів було чимало підступних методів розправи. Так, аби зламати волю полонених, їх міцно зв'язували лицем до лиця з мерцями, протягували на канаті під кілем корабля або просовували головою назовні крізь шкіряні манжери нижнього ряду весел (звичайне покарання у військовому флоті, відоме ще Геродотові), «прогулювали» по фальшборту або на реях. Над Цезарем пірати змилостивилися, сподіваючись, мабуть, мати добрячий викуп, що його визначив сам Юлій. Вони збиткувалися над марнославцем, який, до речі, щодня займався гімнастикою, виголошував полум'яні промови і ганив усіх за те, що вони не цінили його ораторського хисту.
За казкову на той час суму в 50 талантів Цезар визволився з полону, тут же зібрав військо та й полонив захоплених зненацька піратів. Ще й розіп'яв усіх, як тоді велося. Правда, врахував, що з ним у неволі поводилися «лояльно»: наказав перерізати нещасним горлянки, аби довго не мучилися. Ще й промову при цьому виголосив.
Наприкінці II століття, знову ж таки до нашої ери, римляни спробували вирішити проблему піратства. На той час значну кількість приморських поселень і міст у багатьох провінціях імперії пограбували і знищили «роджери». В колись квітучих містах повіяло пусткою. Населення почало тікати у глиб суходолу, торговельне мореплавство майже занепало. Ще б пак! З Північної Африки і Сицилії припинилися поставки. Хоч помирай з голоду. І народ почав ремствувати. Що робити? 154 року до нашої ери Квінт Опімій узявся за гуж, очистив від піратів лігурійське узбережжя, повне різних закапелків, прекрасне місце для піратських сховищ. Вони звідти нападали на міста Великої Греції, а пізніше — й Римської республіки. Лігурійська цариця Теута на скарги послів різних держав з приводу піратства взагалі не звертала уваги, відповідаючи, що то внутрішня справа їхньої держави, тому зась сюди втручатися.
Та з підкоренням Іллірії римлянами і ліквідацією піратського царства морський грабунок у цьому районі не зник. Наприкінці І століття до нашої ери римляни під проводом Агріппи знову влаштували каральний похід проти іллірійських піратів. Похід цей вдався. Як на той час легкі, однорядні судна — лібурни, винахід яких, до речі, приписують іллірійським піратам, у битві при Акції (31 рік до нашої ери) принесли перемогу Октавіанові. І з того часу аж до занепаду Римської імперії оті судна були основним типом корабля військового флоту римлян.
Римський флот під проводом Квінта Метеллія 121 року до нашої ери знищив бази піратів на Балеарських островах. 102 року проти сицилійських розбишак виступив Марк Антоній. Щоправда, невдатний з нього вийшов флотоводець. Консул Публій Сервілій Ватіа 78 року до нашої ери на чолі сильного флоту вирушив на схід і переміг у вирішальній битві піратів, які відчайдушно боронилися. Римська армія пішла у глиб Анатолії, перейшла гори Тавру і здобула добре укріплені Ісаврію, Атталію і Фацеліс. Ватіа за це дістав почесний додаток до свого імені — «Ісаврійський».