Ганза, бажаючи допомогти купцям, пообіцяла відкрити свої порти «всім, хто захоче на власний ризик вийти в море, щоб шкодити Датському королівству».
Легкі на підйом готландські пірати швидко відгукнулися на цей заклик. Як корсари Ганзи і з її підтримкою вони атакували датські кораблі, грабуючи їх і пускаючи на дно.
В ганзейських портах вони діставали прихисток, лагодили такелаж, набирали екіпажі, ділили здобич після вдалих походів.
Саме в цей час і виникла нова назва балтійських піратів — «віталієнбрюдер», тобто брати-віталійці. Походить вона, зокрема друга частина слова, від французької назви військового підрозділу, в обов'язки якого входило забезпечення солдатів провізією. На морі так називали кораблі, що постачали споживком («вітейор») флот і порти. На Балтиці цю назву перебрало на себе піратське братство. Брати-віталійці цілком заслужено носили це ім'я. Їхня діяльність на боці Ганзи не обмежувалася боротьбою з флотом Маргарити. Вони мали постачати харчами Стокгольм. Не маючи змоги прямо пробитися крізь сильну датську блокаду, корсари вдавалися до хитрощів. Частина їх кораблів зав'язувала з ворожим флотм бій, а решта, скориставшись зчиненим рейвахом і ранковими сутінками, прослизала до стокгольмського порту з провізією на борту.
Але дружні стосунки піратів з ганзейськими містами швидко минули. 1395 року ворогуючі сторони уклали мир, внаслідок якого Стокгольм став ганзейським містом. Від послуг корсарів відмовились, їх, як і раніше, знову почали переслідувати. Купецькі з'їзди ганзейських міст закликали до винищення морських розбійників. Та це не так просто було зробити: колишні віталієнбрюдери ще не роззброїлися, ними командували здібні, загартовані в численних боях проводирі.
Широкого розголосу набуло на Балтиці здобуття Вісмара піратами Штьортебекера і Міхельса. Місто захищали високі мури. Брати-віталійці нагодилися якраз вчасно, щоб звільнити своїх товаришів, ув'язнених у міській тюрмі. Ця подія послужила сюжетом легенди, у якій оспівується піратська солідарність.
Ще раніше, 1393 року, пірати знищили Берген, де квартирував багатий кантор Ганзи, а також спалили кілька менших міст.
Ганза відреагувала на цю зухвалість каральною експедицією на піратські сховиська і зимівники на Готланді. Але цей похід, у якому взяло участь 35 кораблів і 3 тисячі солдатів, закінчився невдачею. Так само невдало закінчилася й експедиція, послана королевою Маргаритою. Але королеві вдалося схилити до участі у наступному поході великого магістра ордену хрестоносців Ульріха фон Юнгінгена. Орден був тоді у розквіті сили, і гордий магістр роззирався, куди б спрямувати подальшу експансію хрестоносців. У Данцігу (нині Гданську, Польща) хрестоносці зібрали флот із 34 кораблів, на які завантажилося 4 тисячі солдатів. Цього разу карателі легко здобули опорний пункт піратів Вісбю і вибили братів-віталійців із Готланду (1398). Розпорошені розбійники стали легкою здобиччю ганзейських кораблів, і через два роки Балтику було практично очищено від них.
Ті, кого не схопили й не стратили, втекли в Північне море, де на острові Гельголанд зробили спробу закласти нову базу і відновити свою діяльність. Але цей район, що сусідував з найсильнішими містами Ганзи Гамбургом і Бременом, виявився несприятливим для піратського промислу. 1400 року пірати зазнали поразки під час нападу на Фрізію. Наступного року їх розбили остаточно, а проводирів Годеке Міхельса і Клауса Штьортебекера стратили на ринку в Гамбурзі.
Але, як писали німецькі історики, північне піратство не вмерло разом із Штьортебекером, воно відродилось під новою назвою. Морські розбійники стали називати себе «лікенделерами», тобто людьми, що ділять все порівну.
ПІРАТСЬКА СЛАВА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ
Ще Плутарх зазначав, що піратство спокушало багатьох римських громадян: «Вже багато людей, заможних, знатних і, на загальну думку, поміркованих, почали сходити на борт розбійницьких кораблів і брати участь у піратському промислі, ніби він міг принести їм славу і пошану. В багатьох місцях у піратів були якірні стоянки і міцні спостережні вежі. Флотилії, що їх вони висилали в море, вирізнялися не тільки прекрасними, як на підбір, матросами, але також мистецтвом керманичів, швидкістю і легкістю кораблів…»