І хоча в цьому випадку Одіссей розповідає Євмею «легенду», намагаючись приховати, хто він і звідкіля, вона не втрачає від цього реалізму, навпаки, підкреслює типовість, звичайність розбійних набігів на Єгипет.
Піратське ремесло тісно пов'язане з географічними умовами певних акваторій. Оскільки вони не мінялися впродовж багатьох віків, то можна вважати, що і при фараонах, і пізніше морські розбійники користувалися одними й тими ж прихистками і діяли подібними методами.
Ось як описує грецький історик і географ Страбон місцевість, де аж кишіло давніми піратами, — навколо острівця Фарос, на якому в елліністичний час спорудили одне з семи чудес світу — Фароський маяк.
«Фарос — це довгастий острівець, який майже дотикається до материка й утворює гавань з двома входами; узбережжя материка утворює бухту, оскільки воно видається двома мисами у відкрите море; між ними знаходиться острів, який зачиняє бухту, бо він витягнутий паралельно до берега. Східний кінець Фаросу лежить ближче до материка і до мису навпроти нього… Й звужує гирло гавані: на додаток до вузькості проходу в гавань там є ще й скелі, одні підводні, Інші ж виступають над поверхнею моря; ці скелі постійно перетворюють на буруни хвилі, які набігають на них з відкритого моря».
До опису Страбона варто додати й інші неприємності, які чигали на мореплавців. Це часті в східному Середземномор'ї міражі, які збивають з пантелику і досвідчених моряків наших днів. Несподівані шквальні припливи води на берег при тихій, ясній погоді. Страшні смерчі з, як правило, сильними гарячими вітрами (лівійський гіблі, єгипетський хамсин, ізраїльський самум, сірійський шаргіб). Це часті земле— і моретрясіння, які нараз міняють берегову обстановку. Пліній, наприклад, свідчив, що Фарос «знаходився на відстані дня плавання від Єгипту», тобто приблизно за 150 кілометрів.
Усі ці природні обставини і явища сприяли піратському промислу. Варто також пригадати про релігійне сприйняття світу давніми народами, підсилене традиційними забобонами моряків, щоб оцінити ситуацію, яка виникала раптом внаслідок міражу чи смерчу.
У давні часи, задовго до Страбона, в Єгипті, в районі нинішньої Александрії жили пастуші племена, яким фараони доручали охорону своїх морських кордонів від вторгнення іноземців. Але пастухи настільки широко зрозуміли свої повноваження, що невдовзі перетворилися на прибережних піратів-професіоналів і склали конкуренцію своїм морським колегам. Страбон називає цю сторожу «пастухами-розбійниками, які нападали на кораблі, що кидали тут якір».
Але превентивні заходи часто давали протилежний результат, сподіваного миру на морі не приносили. Середземномор'я кишіло піратами. Особливо ця зараза поширилася за часів правління XX династії фараонів, при Рамзесах. Стало небезпечно виходити в море. І все-таки єгиптяни виходили. На півночі можна було придбати такі товари, яких вони конче потребували, скажімо, кедр і мідь.
З метою безпеки плавання кораблі почали групувати у великі флоти: щоб один рейс виправдав не тільки свої витрати, а й багатьох одиночних, які могли б статися, коли б море було безпечнішим. До такої тактики через два з половиною тисячоліття вимушена була вдатися королівська Іспанія, щоб оборонити від піратів коштовності, награбовані в Центральній і Південній Америці. Але про це пізніше. І хоча давньоєгипетські джерела стверджують, що флот «не піддавався небезпеці» зі страху перед величчю фараона, зрозуміло, що можливих нападників відлякувала величина конвою. Бо якщо до кількості воїнів додати ще кількість мускулястих веслярів (судячи з малюнків у храмі Хатшепсут — по 15 чоловік з кожного борту), теж ладних боронити своє життя з усіх сил, то чи варто дивуватися, що такі рейси закінчувалися, як правило, успішно.
Головним об'єктом піратської уваги був давній Бібл — найбільше і найбагатше місто Благодатного Півмісяця, куди прямували єгипетські кораблі. Дійшло до того, що піратські племена, ігноруючи «велич фараона», блокували місто. Дарма правитель Бібла Ріб-Адді слав депешу за депешею фараону Ехнатону, вимагаючи воїнів. Фараон читав таблички і складав їх у архів, і це дає тепер нам змогу судити про криміногенність обстановки на цій ділянці середземноморського узбережжя. В листах повідомлялося, що пірати зробили своїми головними базами Беріт, Tip і Сідон — три міста-фортеці, розташовані приблизно на однаковій віддалі вздовж морських берегів країни Джахі. Це давало змогу повністю контролювати все узбережжя. На такій же віддалі на північ від найпівнічнішого з них — Беріта — стояла перлина Благодатного Півмісяця — Бібл з його Долиною Кедра.