— Дуже цікаво, — пробурмотів Вася. — Хоч і несподівано.
— Інерція ума, — сказав Михайло. — Ми якщо вже щось почали, то продовжуємо його до абсурду. Виникли ідея використати енергію Сонця, її продовжили до безумства, — оточити Сонце суцільною сферою і жити всередині тієї сфери. Перебудова природи — давай завертати ріки з півдня на північ, з півночі на південь, розтоплювати кригу біля полюсів. І ніхто не подумає про те, що, може, така перебудова порушить природну рівновагу, приведе до жахливих катастроф. Та й чи потрібно це? А може, є інші методи пізнання Всесвіту? Закінчуючи статтю, той вчений так і каже: треба переглянути наші методи, визначити необхідність тієї чи іншої мети і відкинути поняття про особливе значення земної еволюції. Ми можемо виявитись однією з наймолодших цивілізацій в космосі.
Михайло вкинув кілька гілок в багаття. Вогонь знову підхопився, затріщав, осяяв обличчя хлопців. Вася охопив руками коліна, похитуючись, сказав:
— В тих думках є велика правда. Я теж відчуваю це. Може, ми й справді шукаємо свою жар-птицю. Хто скаже?
— Годі, давай краще спати, — мовив Михайло. — Може, у сні прийде вирішення проблеми.
— В горах нічого не сниться, — пожалівся Вася. — Спиш як убитий.
Він встав з каменя, потягнувся. Глибоко вдихнув повітря, напоєне запахом хвої, квітів, диму. Прислухався до шуму Катуні, охопив зором огнисту безодню неба.
— Правда твоя, Михайле. Десь близько, близько рішення радості буття… Десь зовсім поряд, а ми не бачимо його. Здається, варто лише збагнути зв’язок отих далеких зірок, оцих гір, ніжність землі, таємничу мову вогнища, мрії людей… І все з’ясується, стане на місце.
— Немало захотів, — усміхнувся Михайло, стелючи спальний мішок і залазячи в нього. — Синтезувати безмежжя. Ну нічого, аби залишилася невдоволеність у душі. Нема гірше, коли людина вважає, що вона все пізнала, все знає. Така людина — камінь. Ідол. Ну, а тепер спати. На добраніч, Васильку.
— На добраніч, Михайле…
8
Ранок почався нещасливо. Хлопці переходили вбрід потік. Михайло посковзнувся, впав з каменя. Вася почув крик. Він кинувся на поміч, підхопив товариша під руки.
— Рацію, рацію рятуй! — простогнав Михайло. — Замокне ж!
Вася зняв з плечей Михайла рюкзак, сумку з рацією, одніс на берег. Вернувся, брьохаючи в крижаній воді, назад. Михайло крутився серед потоку, обличчя в нього було спотворене гримасою болю.
— Михайле, вставай! Михайле, що з тобою? — піднімав його Вася.
— Тихенько, — просив Михайло. — Здається, переламав ногу.
Вася витягнув товариша на берег, допоміг сісти на траві. Зняв з правої ноги черевика. Вище щиколотки шкіра посиніла.
— Внутрішній перелом, — крізь зуби просичав Михайло. — Дай бинта.
— Що ж будемо робити? — розгублено запитав Вася, хапливо розв’язуючи рюкзак.
— Викликай базу. Хай висилають вертоліт.
— А я? Теж з тобою? Зйомку не закінчимо?
— Дурню. Хіба я незамінний? Дадуть іншого техніка… Бинтуй… Ой, не тисни так… А жаль… Я з тобою… як з братом…
— Ти повернешся, Михайле. Ми будемо разом.
— В це літо ні… не встигну… А потім — добре було б… не забувай друга… пиши… А тепер викликай Бійськ. Я скажу… що передати… або краще сам…
Вася розстебнув полотняний футляр рації, ввімкнув її, надів навушники, взяв мікрофон. Тихо покликав:
— Катунь. Катунь. Викликає Дятел. Дятел. Дятел…
— Дятел? Чую тебе, — почувся далекий дівчачий голос. — Це ти, Рижик?
— Це Вася. З Михайлом нещастя!
— Що таке? — затривожився голос. — Він може говорити?
— Даю мікрофон.
— Лідо, — сказав Михайло. — Дурна випадковість. Зламав ногу. Ідіот, звичайно. Що? Терпіти можна, але ходити не можна. Прошу вертоліт. І нового техніка. Маршрутну зйомку треба продовжити. Так і передай начальнику. Вася вже нахапався, дещо може й сам… але привезіть техніка… Зробиш?…
— Зроблю все. Розіб’юсь, а сьогодні все буде!
— Розбиватись не треба. Досить, що я розбився… Дякую тобі, Лідусь. До приємної зустрічі…
Михайло віддав Васі мікрофон, заплющив очі. Обличчя його почервоніло від напруги, по щоках котився піт.
— Які дурниці, — прошепотів він. — Одна дрібниця вибиває тебе з ритму життя. Як писав Маяковський: «У меня гвоздь в сапоге кошмарней, чем фантазия у Гете»… Поможи мені трохи вирівняти ногу… Ссс! А тепер принеси кору модрини… Отам під деревом… бачиш?… Приклади… Чудово… Ху, аж у голові млосно… А тепер бинтуй… А знаєш… легше стало… тільки ниє десь в нозі.