Кейнсове переконання, що це неповний опис реальності, випливало насамперед зі спостережень за британською і німецькою кризами безробіття на початку 1920-х. Неокласичний консенсус відстоював бездіяльність уряду в економічно проблемній ситуації. Кейнс уже тоді бачив те, що інші побачать під час Великої депресії: звичні заходи — дефляція, обмежені бюджети й вичікування — уже не були прийнятними. Вони марнували забагато економічних і соціальних ресурсів, а до того ж могли призвести до глибоких політичних зрушень у новому повоєнному світі. Якщо безробіття — не обов’язкова плата за ефективні ринки капіталу, а просто патологія, властива ринковому капіталізмові, то навіщо з ним миритися? Кейнс порушив це питання задовго до 1929 року.
«Загальна теорія» 1936 року ставить державні, фіскальні й монетарні повноваження в центр економічної думки — замість вважати їх неприємними наростами на тілі класичної економічної теорії. Така ревізія двох століть економічної думки стає підсумком праці самого Кейнса від 1920-х років разом із внесками його учнів, зокрема Річарда Кана з Кембриджа, автора концепції «мультиплікатора». Кап та інші підштовхнули Кейнса до думки, що держава таки може втручатися в економіку контрциклічно і з тривалими наслідками. Ніякий закон не вимагав примирятися з економічними негараздами.
Кейнсів magnum opus 1936 року цілковито змінив макроеко-номічний підхід до урядової політики. І важить саме ця зміна, а не просто теорія. Тепер нове покоління владної верхівки мало в розпорядженні відповідну мову й логіку, щоб обґрунтувати втручання держави в економічне життя. Як гранд-наратив роботи капіталізму праця Кейнса не поступалася амбітністю і впливовістю знаковим працям XIX століття, з якими дискутувала.
Твоє пояснення проблем класичної ліберальної економіки не потребує порівнянь поза Великою Британією — а проте 1936 року схожі тенденції були в інших країнах. Наприклад, корпоратизм португальського чи італійського зразка або планування у, по суті, капіталістичній економіці, як у Польщі, де воно почалося 1936 року...
Так, якщо замість високої теорії обмежитися практикою і реальними програмами, виявиться, що чимало позірно неокейнсіанських практик 1930-х років начебто випереджають Кейнсові праці.
У міжвоєнні роки більшість хоч трохи серйозних молодих людей шукала альтернативних відповідей на економічну неефективність — а не опускала рук, як це робили і ліві, і праві в XIX столітті: мовляв, неефективність — або вада капіталізму, тут нічого не вдієш, або ж неминуча ціна переваг капіталізму, тут нічого не вдієш. До 1932 року то були дві головні загальноприйняті позиції і в економічних, і в політичних реакціях на депресію. Але в Польщі, Бельгії, Франції тощо молоді люди, яких дратували ліві підходи, організовували власні партії чи групи, що підтримували ідею державних видатків і втручання.
Переконання про користь планування і втручання згори стали такими поширеними, що й контрарґументи вже були напохваті. Фрідріх Гаєк уже тоді працював над арґументацією, яку найповніше виклав у книжці «Шлях до кріпацтва» 1945 року. Він доводив, що будь-які спроби втрутитись у природний ринковий процес загрожують політичним авторитаризмом, а в одному з формулювань — навіть гарантують його. Для Гаєка системою координат завжди є німецькомовна Центральна Європа. Він стверджує, що з політичного огляду лейбористська держава загального добробуту чи кейнсіанська економіка врешті-решт призведуть до тоталітаризму. Річ не в тому, що планування може не спрацювати в економічній сфері, а в тому, що його політична ціна зависока.
Можна тут на хвилинку зупинитися? Ми вже не раз зачіпали цю тему, і позиція Гаєка здається мені історичним непорозумінням — це непорозуміння близьке до дискусії, що була абсолютно вирішальною для цілого століття, і навіть до важливої дискусії, яка триває досі.
Мене неабияк спантеличують історичні витоки Гаєка. Він походив з Австрії, де консервативна, авторитарна католицька держава зробила вибір на користь так званого корпоратизму. Цей підхід проголошував себе політичною економією, але політичною економією не був. Корпоратизмом називали державну ідеологію, але австрійський корпоратизм полягав у партнерстві між державою і різними частинами суспільства. Політики фіскальних чи монетарних втручань там було дуже мало.