Ця тема дедалі більше захоплювала Т. жадта в міру того, як його увага рухалась із Заходу на Схід. Т. Джадт починав як британський історик модерної Франції. Але на початку 1980-х, роздратований, що британський академічний світ захопився новою інтелектуальною модою — французьким постмодернізмом, він покинув кар’єру і на рік поїхав підпільно викладати студентам у комуністичній Чехословаччині. Пізніше, переїхавши до Америки і ставши американським професором, Т. Джадт зблизився із професором Яном Ґроссом: той брав участь в антикомуністичних студентських протестах у Варшаві 1968 року, за що його вигнали із Польщі. Це знайомство відкрило для Т. Джадта Польщу, польську «Солідарність» і польську інтелектуальну традицію — ту, яку представляли Ват, Мілош і Колаковський. Т. Джадт відкрив для себе Східну Європу. Він вважав, що вона має багато чого сказати Заходові і багато чого навчити його. Він дійшов висновку, що світова історія твориться не лише на Заході, а й на Сході, хоча на Заході мало хто це розуміє і знає. Тому його інтелектуальний шедевр «По війні», написаний підо впливом оксамитових революцій і падіння Берлінської стіни, майже порівну охоплює Східну і Західну Європу.
Не дивно, що 2004 року Т. Джадт підтримав український Майдан.[5] Він бачив українську проблему передусім як проблему європейську, яку Європейський Союз не має права ігнорувати.[6]
Джадтів «похід на Схід» закінчився на українському кордоні. Зараз ми можемо лише спекулювати, чи зупинився б він там, якби не передчасна смерть 2010 року. Марсі Шор, яка знала Т. Джадта дуже добре, вважає, що він без найменшого сумніву підтримав би Євромайдан: це була дуже його революція. Коли 2014 року Леон Візелтір із Тімоті Снайдером організували в Києві міжнародну конференцію, щоб обговорити українську ситуацію після перемоги Євромайдану і початку російської агресії, Тоні Джадт був би першим у їхньому списку запрошених до столиці України.
Відкриваючи київську конференцію, Тімоті Снайдер покликався на традицію Тоні Джадта, великого європейського історика своєї доби, «який розумів, що Захід не має сенсу без Сходу, а політика не має сенсу без ідей».[7] Нам, українцям і східноєвропейцям, пощастило, що є Тімоті Снайдер. Значною мірою він продовжує те, що почав Тоні Джадт: вписує Східну Європу у світову історію. Але вписує не просто як ще одну територію, а як одну з ключових територій для глобального минулого й майбутнього. Про це — майже кожна Снайдерова книжка, а особливо дві найновіші: «Криваві землі» та «Чорнозем».
Нам, українським історикам, дуже бракує такої перспективи. Ми пишемо те, що бачимо, а бачимо майже винятково те, що відкриваємо в архівах, що можемо знайти в бібліотеках чи видобути зі спогадів. Ми подібні до гусениці, яка бачить під собою тільки свою територію. Від цього потерпає наше розуміння не тільки історії України (Кіплінґ питав: «І що знають про Англію ті, хто тільки про Англію знають?»), а й місця України у світі, та й — з огляду на важливість Східної Європи — саме розуміння світу.
Щоб побачити своє місце у світі й місце світу в Україні, нам треба відірвати погляд від суто українського матеріалу. Поки що не дуже вдається. Старшим поколінням українців ставала на заваді нестача інтелектуальної свободи, ізоляція та провінційність, до якої штучно зводила Україну радянська влада. Для нас же надмірні обмеження створює національна візія минулого: завелика спокуса говорити так, щоби подобатися більшості, — надто в умовах, коли наша країна є жертвою російської агресії.
З іншого боку, саме війна й загроза поразки увиразнює потребу інтелектуального визрівання. Заради цього нам треба читати Вата, Мілоша, Колаковського та інших, а передусім — Джадта і Снайдера.
Велика перевага цієї книжки в тому, що має «двох в одному». Хтось із рецензентів уже звернув увагу, що рідко коли в одній книжці можна знайти розмову двох істориків такого інтелектуального рівня. Їхня розмова підтверджує нам, як мало ми насправді знаємо про XX століття. Зокрема чи насамперед — як швидко ми забули про «диявола в історії», який особливо у цьому столітті зміцнив позиції. Забуваючи про нього, ми часто починаємо з ілюзій, а закінчуємо депресіями.