Щоб уберегти вогонь протягом ночі, бляшанку слід було щільно напхати вологим мохом, зібраним біля підніжжя високих дерев. Цей мох, згоряючи, дає тьмяне світло і дим, який відганяє змій та комах. У разі небезпеки його можна кількома помахами роздмухати до білого жару. У вологі сніжні дні комету необхідно часто наповнювати сухою смолистою деревиною або лубом і добряче розмахувати нею. У вітряні або спекотні дні кометою можна не надто багато махати, а вповільнити горіння можна, додаючи свіжої трави або трохи побризкавши водичкою.
А ще комета необхідна для захисту від собак і людей. Навіть найжорстокіші пси швиденько зупиняються, щойно побачивши шалено розгойдану штуку, з якої сипляться іскри, загрожуючи зайнятися на хутрі вогнем. Навіть найхоробріший чоловік не ризикне втратити зір чи обпалити лице. Озброївшись зарядженою кометою, ти перетворюєшся на фортецю, й атакувати тебе можна лише довгою жердиною або кидаючи каміння.
Саме тому згасання комети — вкрай серйозна річ. Це може статися через легковажність, занадто міцний сон або несподівану зливу. У цих місцях сірники були справжньою рідкістю. Коштували вони чимало, а купити їх було складно. Ті, в кого вони були, зазвичай розколювали кожен сірник навпіл, щоб заощадити.
Отже, вогонь якомога сумлінніше підтримували в кухонних грубках або в горнилах печей. Перш ніж улягтися спати, жінки згрібали попіл у купку, щоб переконатися, що жаринки не згаснуть до ранку. На світанку вони шанобливо хрестилися, перш ніж знову роздмухати вогонь. Вогонь, казали люди, за своєю природою — не друг людині. Через це йому слід догоджати. Вони також вірили, що якщо вогнем поділитися, а особливо якщо його позичити, це лише призведе до негараздів. Зрештою, ті, хто позичав вогонь на цьому світі, могли повернути вам його в пеклі. А якщо винести вогонь з хати, корови можуть втратити молоко або стати безплідними. Також винесений на вулицю вогонь міг спричинити жахливі наслідки, якщо йшлося про народження дітей.
Так само як вогонь був суттю комети, комета була суттю життя. Комета була необхідною, щоб дістатися до людських поселень, які завжди охороняли зграї диких псів. А взимку згасла комета може призвести до обмороження і неможливості приготувати їжу.
Люди завжди носили на спині чи поясі невеличкі мішечки, до яких збирали паливо для комет. Удень селяни, що працювали на полях, пекли в них овочі, пташок і рибу. Уночі чоловіки та хлопчики дорогою додому крутили їх щодуху і відпускали в небо, де ті шалено палали, наче летючі червоні диски. Комети летіли широкою дугою, а їхні полум’яні хвости залишали по собі слід. Саме тому їх так назвали. Вони справді дуже скидалися на комети в небесах своїми полум’яними хвостами, чия поява, як пояснювала Ольга, віщувала війну, моровицю та смерть.
Роздобути бляшанку для комети було надзвичайно складно. Знайти їх вдавалося лише уздовж залізничних колій, якими перевозили військовий транспорт. Місцеві не дозволяли чужинцям їх збирати, вимагаючи високу ціну за ті, які знаходили самі. Громади з обох боків колій змагалися за кожну бляшанку. Щодня вони посилали групи чоловіків та хлопчаків з мішками для знайдених бляшанок і сокирами, щоб відганяти суперників.
Першу свою комету я отримав від Ольги, якій заплатили нею за лікування пацієнта. Я дуже добре про неї піклувався, забивав молотком дірочки, що загрожували збільшитися надміру, вирівнював зазубрини і полірував метал. Переживаючи, щоб у мене не вкрали єдину цінну річ, я закрутив частину дроту з ручки собі довкола зап’ястя і ніколи не розлучався зі своєю кометою. Жвавий іскристий вогонь сповнював мене почуттям впевненості та гордості. Я ніколи не нехтував можливістю наповнити свій мішечок правильним паливом. Ольга частенько відправляла мене назбирати в лісі певних трав і рослин з лікарськими властивостями, і, поки комета була зі мною, я почувався в цілковитій безпеці.
Але тепер Ольга була дуже далеко, а я залишився без комети. Я тремтів від холоду й страху, мої ступні стікали кров’ю, вкриті порізами від гострих лез водного очерету. Я почистив литки і стегна від пиявок, що помітно набрякли, насмоктавшись моєї крові. На річку падали довгі покручені тіні, а вздовж похмурих берегів повзли приглушені звуки. У поскрипуванні товстих березових гілок, у шурхоті верб, що полоскали листя у воді, я чув розмови нéчисті, про яку розповідала Ольга. Таємничі створіння прибирали особливих форм, мали підступні змарнілі обличчя, голови кажанів і зміїні тіла. Вони закручувалися довкола людських ніг, випивали волю до життя, аж поки їхня жертва на сідала на землю, шукаючи сну, від якого неможливо було прокинутися. Часом я бачив змії дивної форми у хлівах, де вони лякали корів і ті починали схвильовано ревіти. Казали, наче вони п’ють коров’яче молоко або ще навіть гірше: заповзають у тварину і пожирають усе нею з’їдене, аж поки вона не помре від голоду.